Мацюсеві пригоди. Януш Корчак

сам ще добре не знаю. Це якісь книжки чи щось таке…

      – Еге ж, – зітхнув Фелек, – коли ти весь час на засіданнях, то потроху вчишся всьому, а я що…

      – Не турбуйся, мій любий Фелеку, побачиш, усе буде гаразд. Якщо я можу роздати п’яти мільйонам дітей шоколад, то й для тебе зможу зробити чимало хорошого. Тільки це має бути згідно з законом. Ти зовсім не знаєш, як я довго тепер не можу заснути звечора. Лежу, лежу і все думаю. І мучусь, як його так зробити, щоб усім було добре.

      – Я не розумію, – сказав Фелек, – навіщо ти думаєш про всіх? Я б наказав зробити собі в парку гойдалки, карусель з музикою…

      – Бачиш, Фелеку, ти не король, тому цього і не розумієш. Гаразд, хай буде карусель, але не одна. Я на найближчій нараді скажу, щоб в усіх школах влаштували гойдалки й каруселі з музикою.

      – І кеглі, і тир.

      – Ну от, бачиш…

      Розділ сімнадцятий

      Як тільки міністри вийшли з в’язниці, то відразу ж подалися до кондитерської пити каву з вершками та їсти тістечка з кремом. Хоч вони й дістали свободу, але вигляд мали невеселий. Тепер міністри знали – з Мацюсем їм буде нелегко.

      – Передусім треба позичити гроші.

      – А чи не можна надрукувати нові асигнації?

      – Зараз не можна, бо ми надрукували їх забагато під час війни. Доведеться трохи почекати.

      – Еге, жди тут, коли треба стільки платити.

      – Отож я й кажу, що ми змушені позичити в іноземних королів.

      З’їли міністри по чотири тістечка з кремом, випили каву з вершками й пішли додому.

      Наступного дня старший міністр прибув до короля на аудієнцію й сказав, що необхідно позичити чимало грошей у багатих королів. Це страшенно важкий захід, бо доведеться написати іноземним королям дуже розумне послання, і тому міністри щодня збиратимуться на дві наради.

      – Гаразд, – згодився Мацюсь. – Ви радьтеся, а я від сьогодні почну брати уроки в мого капітана.

      Приїхав військовий міністр з капітаном. Мацюсь тепло з ним привітався й навіть запитав, чи не можна надати йому звання майора. Та виявилося, що не можна, бо капітан ще недавно мав чин поручика, тобто був надто молодий.

      – Ви навчатимете мене всьому, а іноземний вихователь лише іноземним мовам.

      І Мацюсь почав учитися так охоче, що навіть забув про забавки. Капітан мешкав далеко, тому Мацюсь запропонував йому разом з родиною оселитися в палаці. В капітана був син Стасек і дочка Геленка. Вони разом навчалися й разом гралися. Приходив на уроки й Фелек, але він багато прогулював, бо не дуже любив учитися.

      Тепер Мацюсь ходив на наради лише зрідка.

      – Шкода часу, – казав він, – нудно, і не дуже я в них тямлю.

      У королівський сад залюбки приходили діти. Фелеків батько, який до вступу в армію був теслею, змайстрував гойдалку, і вони то гойдалися, то грали в квача або в м’яча чи в пожежників, то каталися на човнах по королівському ставку, то ловили рибу. Королівський садівник був невдоволений такими порядками і ходив скаржитись у палацове управління. Через необережність було розбито кілька шибок, проте ніхто нічого не міг сказати, бо Мацюсь