Мацюсеві пригоди. Януш Корчак

може приходити до короля, може бути його щирим другом, але про це не треба писати, та ще й до того ж скріплювати печаткою.

      – Ну, гаразд, – сказав Мацюсь, щоб випробувати міністрів, – а коли я не поступлюся й залишу вас і далі у в’язниці?

      – Це вже зовсім інша справа, – посміхнувся міністр юстиції. – Король все може.

      Здивувався Мацюсь, що через якусь дурницю, через якийсь папірець стільки людей згодні сидіти в холодній.

      – Ваша королівська величність, – сказав міністр юстиції, – ви не ображайтеся – закон і це передбачає; є й про це згадка в 235 томі. Король може й за життя призначати фаворитів, але повинен називатися не реформатором…

      – А як? – спитав Мацюсь стривожено, бо почав уже про дещо здогадуватися.

      – Він повинен бути королем-тираном.

      Мацюсь підхопився, тюремна варта насторожено піднесла шаблі. Запала тиша. Всі навіть зблідли від страху, чекаючи, що скаже король Мацюсь. Навіть тюремні мухи перестали дзижчати.

      А Мацюсь голосно й виразно сказав:

      – Від сьогодні я називаюся королем Мацюсем Реформатором. Панове, ви вільні.

      Тюремний сторож виніс кайдани в комірчину, бо вони вже були непотрібні, тюремна варта сховала шаблі, а тюремний доглядач відімкнув важкі залізні ворота. Міністри весело потирали руки.

      – Хвилинку, панове. Я мушу провести якусь реформу. Нехай завтра кожний учень одержить у школі фунт шоколаду.

      – Надто багато, – зауважив міністр охорони здоров’я. – Щонайбільше – чверть фунта.

      – Гаразд, хай буде чверть фунта.

      – В усій державі п’ять мільйонів учнів, – сказав міністр освіти. – Якщо шоколад мають одержати шибеники й ледарі…

      – Всі, – скрикнув Мацюсь, – усі без винятку!

      – Таку кількість шоколаду можуть виготовити наші фабрики лише за дев’ять днів.

      – А поїзди можуть розвезти по всій країні за тиждень.

      – Як бачите, ваша королівська величність, наказ може бути виконано лише за три тижні.

      – Що ж, нічого не вдієш, – зітхнув Мацюсь, а сам подумав: «Як добре, що в мене досвідчені помічники. Без них я навіть не знав би, скільки треба шоколаду, без них не знав би, хто повинен його виготовити. Не спало б мені на думку, що треба розвозити його по всій країні». Та вголос Мацюсь цього не сказав. Навіть прикинувся, що трохи незадоволений, і додав: – Отже, прошу, щоб завтра було оголошено про це в газетах.

      – Вибачте, будь ласка, – сказав міністр юстиції. – Все це дуже добре, проте це не реформа. Це лише королівський дар учням. Коли б король Мацюсь видав закон, за яким кожний учень щодня одержуватиме від держави шоколад, тоді інша справа. Це був би вже закон. А так – це почастунок, подарунок, сюрприз.

      – Ну, хай буде почастунок, – згодився Мацюсь, бо вже стомився і боявся, що міністри ще довго базікатимуть. – Нараду закінчено. До побачення, панове.

      Мацюсь поїхав у королівському автомобілі до свого палацу, швидко вбіг у сад і свиснув Фелекові.

      – Бачиш, Фелеку, тепер я вже справжній король. Уже все добре… гаразд.

      – Вашій королівській величності. Зате