Мацюсеві пригоди. Януш Корчак

послам перемогти їхніх королів якнайшвидше й поставити м’які умови миру.

      Довго думав Мацюсь, і всі мовчки чекали.

      – Де наш вінценосний бранець? – раптом запитав він.

      – Він тут, недалеко.

      – Приведіть його.

      Ввели закутого в кайдани ворожого короля.

      – Зняти кайдани! – крикнув Мацюсь.

      Наказ було виконано миттю, варта стала ближче до полоненого, щоб той не втік.

      – Переможений королю, – мовив Мацюсь, – я знаю, що таке неволя. Дарую тобі свободу. Ти розбитий, але я прошу тебе вивести з моєї країни залишки твого війська.

      І бранця відвезли на автомобілі до самісіньких окопів, де він перейшов до своїх.

      Розділ чотирнадцятий

      Другого дня надійшов лист, підписаний трьома переможеними королями.

      «Королю Мацюсь, – писали вони, – ти відважний, розумний і благородний. Навіщо нам воювати? Ми хочемо з тобою дружити і негайно повертаємось на свою батьківщину. Чи ти згоден?»

      Король Мацюсь погодився. Мир було укладено. Раділи солдати, раділи їхні дружини, матері й діти. Можливо, дехто був незадоволений: той, хто на війні краде й грабує. Проте таких небагато.

      Співвітчизники щиро вітали Мацюся, коли він королівським поїздом повертався до столиці. На одній станції Мацюсь попросив затримати поїзд, вийшов з вагона і підійшов до доброї стрілочниці.

      – Господине, я завітав до вас на каву, – сказав Мацюсь посміхаючись.

      Дружина стрілочника з радощів не знала, що робити.

      – Яке щастя, яке щастя! – примовляла вона, а в самої сльози бриніли на очах.

      В столиці на переможця чекав автомобіль, та Мацюсь зажадав білого коня. І церемоніймейстер несказанно зрадів:

      – О, який цей Мацюсь розумний! Саме на коні повинен король повертатися з війни, а не на бензині.

      Повільно їхав Мацюсь вулицями міста, і з усіх вікон дивилися на нього жителі, а особливо діти.

      Діти найбільше кидали йому квітів і найголосніше вигукували:

      – Віват! Хай живе король Мацюсь! Віват, віват, віват!

      Мацюсь тримався бадьоро, хоч був дуже втомлений. Наступ, полон, втеча, нарада, знову битва, подорож, а тепер ці крики – все це так стомило Мацюся, що інколи йому в голові паморочилося і в очах щось миготіло. Наче зірки мерехтіли. А тут ще якийсь роззява підкинув у повітря шапку, і вона впала якраз на голову коневі. Кінь був із королівської стайні, породистий і норовистий. Він метнувся вбік, і Мацюсь упав на землю. Його зараз же перенесли в карету й галопом примчали до палацу. Мацюсь нічого собі не ушкодив, навіть не зомлів, а тільки міцно заснув. І спав, спав, спав до самісінького вечора, а потім до ранку й ще до полудня.

      – Жерти давайте! Хай вам грець! – гукнув Мацюсь так, що лакеї від страху аж пополотніли.

      За хвилину на ліжку, біля ліжка, під ліжком стояло сто полумисків зі стравами та ласощами.

      – Зараз же заберіть геть усі ці заморські витребеньки! – крикнув Мацюсь. – Я хочу ковбаси з капустою та пива.

      Ой