Все буде добре. Анастасія Нікуліна

Вона на літо в місто їде. Хлопці розказували: якось залізли до неї – так там нічого цікавого нема, тільки купа книг.

      – Я люблю книги. Особливо пригоди!

      – Так, зараз мовчи, – дівчинка притулила палець до губ. Сашко кивнув. За кілька кроків Катруся всміхнулась. – Ну все, тепер можна. То була хата баби Стефи. Мама каже, біля неї тихо треба ходити, бо почує й до себе забере або який прокльон нашле. Вона – бісиця!

      – Хто-хто?

      – Відьма. До неї з міста постійно приїздять – вона всім помагає. А ще в неї чорт у помічниках – худобу глядить і город.

      – Жартуєш! – здивувався Сашко.

      – Ні! Он там у кінці вулиці я живу. З мамою. Вона в магазині працює – тут недалеко.

      – Класно. А тато ким?

      Катруся на мить замовкла й відвернулась. А потім махнула рукою вбік і перебільшено весело додала:

      – А он там – хлопці в козаків-розбійників гуляють. Можеш піти до них.

      – Ще встигну, – Сашко копнув камінчик. Уміє ж він пхатися не у свою справу. – Ух, який сад великий! Чий він?

      – Цьотки Гальки, тут морелі[8] файні: грубі, чорнющі, якраз скоро достигнуть. Там збоку діра є – можна пролізти. Цьотка кричить і лається, що пса спустить – то вона так лякає. Та й пес здох ще минулого року. Вона сама стара вже, збирає з нижніх гілок і то не собі, а на продаж.

      – А тут ніхто не живе? – хлопець показав рукою на напіврозвалену хату.

      Вікна загрозливо шкірилися розбитим склом.

      – Туди краще не ходити. Там вуйко[9] повісився.

      – Ого! А чого?

      – То мама краще знає. Я так добре не згадаю.

      За розмовою діти дійшли до води, і Сашко з задоволенням вдихнув прохолодне повітря.

      – От тобі і став. Не дуже великий, але тут глибоко. Запливати далеко не можна, бо батьки сваряться. Хлопці тут рибу вудять. Отакенних карасів! Мама таку смачну юшку варить! Ти вмієш ловити рибу?

      – Та ні. У нас нíде було.

      – Хлопці тебе навчать, як схочеш. А що у вас цікавого є – у Львові? – запитала нарешті Катруся, коли діти, нагулявшись, присіли на лавочку навпроти магазину.

      – Ну, багато чого. Там мої друзі, ми часто м’яча ганяємо або в хокей.

      – О, в нас теж у хокей гуляють. Якщо зима холодна і ставок промерзає повністю. Останні зими теплі, того…

      – А в нас можна кататися цілий рік! І парки в нас гарні – такі великі, як ліс. А ще старі трамваї їздять. Їм десь сто років. Але вони спеціально старі. У Львові взагалі все старе, але від цього тільки краще.

      – У нас, якщо щось старе, то його викидають. Бо воно ламається, і від цього може бути зле. От Оксанин тато не послухав мою маму й поліз на горище по старій драбині. Вона зламалася – і тепер вуйко Василь лежить у лікарні.

      – У мене теж є горище. Там багато старих речей. Тато не любить, коли я туди залажу. Каже, що там небезпечно. Але я небезпеки не боюся! Дивися, що там знайшов!

      Сашко витягнув із кишені тьмяний металевий значок. Потер об штани – і емблема у вигляді меча на щиті зблиснула на сонці, пустивши сонячного зайчика прямо Катрусі в очі.

      – Ого!

8

Абрикоси.

9

Дядько.