Крижана принцеса. Камілла Лекберґ

і їй не снилися сни, але все одно почувалася, наче й очей не склепила цієї ночі. Жінка була настільки втомленою, що все її тіло боліло. Живіт дивно бурчав, і, похапцем зазирнувши в холодильник, вона усвідомила, що потрібно відвідати крамницю Єви, перш ніж можна буде щось з’їсти.

      У містечку було порожньо, і на майдані Інгрід Берґман не відчувалося й натяку на присутність приїжджих, як улітку. Краєвид був чудовий, без туману та серпанку, тож Еріка могла розгледіти його аж до найдальшого мису острова Валь, що виднівся на горизонті й разом з островом Крокгольмен відкривав невеличку протоку на зовнішні шхери.

      Не встигла вона піднятися на пагорб Галер, як її спіткала зустріч. Вона б із радістю її уникнула, тому інстинктивно почала видивлятися можливий шлях для втечі.

      – Доброго ранку!

      Голос Ельни Перссон звучав надто жваво.

      – Це наша скромна авторка прогулюється тут під промінчиками вранішнього сонця?

      Еріка застогнала подумки.

      – Так, я вирішила прогулятися до Єви: треба трохи продуктів прикупити.

      – Бідолашненька, ти, напевно, зовсім засмучена через такі жахливі переживання.

      Подвійне підборіддя Ельни тремтіло від злості, і Еріці здалося, що вона схожа на товстого горобця. Вовняне пальто відтінювало зеленим і покривало її тіло з плечей аж до ніг, створюючи враження єдиної величезної безформної маси. У руках вона тримала сумку, міцно обхопивши її. На голові балансував непропорційний маленький капелюх. Матеріал був подібним на фетр і теж був якогось незрозумілого зеленого кольору – кольору моху. Очі були маленькими й посадженими в товсті повіки. Зараз вони дивилися на Еріку претензійно. Певно, вичікували, поки вона відповість.

      – Ой, так, це було не особливо приємно.

      Ельна розуміюче кивнула.

      – Так, я забігла до пані Росенґрен, і вона розповіла, що проїжджала неподалік і бачила карету швидкої біля будинку Карлґренів, і ми одразу ж зрозуміли, що, напевно, трапилося щось жахливе. І вже потім, після обіду, я випадково з телефонної розмови з лікарем Якобссоном довідалася про цю трагічну подію. Так, розказали мені як велику таємницю. Лікар зобов’язаний зберігати конфіденційність, і це треба поважати.

      Вона кивнула, щоб показати, наскільки поважала зобов’язання лікаря Якобссона дотримуватися службової таємниці.

      – Усього-на-всього молода людина. Нічого дивного, що люди цікавляться колишнім. Особисто мені завжди здавалося, що вона була надто нервовою й напруженою. Я знала її маму Бірґіт дуже давно, і це була людина, чиє обличчя виказувало знервованість, а це, як відомо, спадкове. Вона була зарозумілою, та Бірґіт, навіть коли Карл-Ерік отримав престижну роботу директора в Ґетеборзі. Їй уже тоді Ф’єлльбакка не годилася. Ні, це мало бути велике місто. Але ось що я тобі скажу: гроші ще нікого не зробили щасливим. Якби дівча виросло тут замість того, щоб поривати зі своїм корінням і переїжджати до великого міста, тоді б цього точно не сталося. Я гадаю навіть, що вони відправили геть бідне дівча до якоїсь школи у Швейцарії,