Крижана принцеса. Камілла Лекберґ

однак приїхали, аби вгамувати свою цікавість. Сім’я та друзі сиділи на найперших рядах. Окрім Генріка й батьків Александри, Еріка знала лише Франсін, біля якої сидів високий блондин – напевно, її чоловік. Загалом друзів було не так багато, і всі вони вмістилися на двох лавках. Це підтвердило думку Еріки про Алекс. Звісно, вона мала безліч знайомих, але в неї ніколи не було багато близьких друзів. На всіх інших місцях сиділи незнайомці, які прийшли заради цікавості.

      Сама Еріка сіла вгорі, неподалік від трибуни. Бірґіт, коли побачила її біля церкви, запросила сісти біля них, однак Еріка ввічливо відмовилася. Їй здавалося лицемірством сидіти біля родичів і друзів. Насправді Алекс була їй чужою людиною.

      Еріка вовтузилася на твердій церковній лавці. Змалку їх з Анною батьки щонеділі силоміць тягнули до церкви. Дітьми вони жахливо втомлювалися й ледве висиджували довгі проповіді та псалми, а про те, щоб вивчити їхні монотонні мелодії, не могло бути мови. Таку надію вони втратили вже давно. Аби хоч трохи розвеселити себе, Еріка вигадувала різні історії. Це часто були казки про драконів і принцес, які вона так ніколи й не записала на папері. У підлітковому віці вона завзято протестувала й відвідувала церкву дуже рідко. Однак тоді, коли все ж таки йшла туди, казки змінювалися розповідями, які мали вже романтичне забарвлення. Іронічно, але, мабуть, саме таким вимушеним відвідуванням церкви вона має завдячувати. Або ж проклинати їх, адже вони неабияк вплинули на вибір професії.

      Еріка й досі не віднайшла своєї віри, тож для неї церква була лише гарною будівлею й справжньою скарбницею традицій. Однак не більше. Ще з дитинства проповіді не пробудили в ній жодного бажання вдаватися до віри. Вони часто розповідали про пекло та гріхи, а дуже рідко – про світлу віру в Бога, яка, на думку Еріки, існувала, але якої вона сама ніколи не мала. Багато чого змінилося. Тепер перед вівтарем стояла жінка, одягнена в рясу, і замість вічних проклять говорила про світло, надію та любов. Еріка шкодувала, що таке світле сприйняття Бога вона не здобула у свої дитячі роки.

      Зі свого непримітного місця неподалік від трибуни Еріка побачила молоду дівчину, яка сиділа на першому ряду біля Бірґіт. Жінка міцно тримала її за руку й інколи схиляла голову на її плече. Еріка не знала напевне, але припускала, що це молодша сестра Александри – Джулія. Вона сиділа задалеко, тож Еріка не змогла розгледіти рис її обличчя, однак помітила, що Джулія постійно ухиляється від доторків Бірґіт. Вона прибирала руку щоразу, як Бірґіт торкалася її; або її мати вдавала, що не помічає цього, або дійсно перебувала в надто шоковому стані.

      Сонце пробивалося крізь високі вітражні вікна з пофарбованим склом. Лавки були твердими й незручними, і Еріка відчула нестримний біль у нижній частині спини. На превелике щастя, церемонія виявилася досить короткою. Коли вона добігла кінця, Еріка залишилася сидіти на своєму місці й дивилася на людей, які повільно виходили з церкви.

      Серед безхмарного неба сяяло напрочуд яскраве сонце. Процесія