Крижана принцеса. Камілла Лекберґ

у дорослому віці відігравала важливу роль у моєму житті. Я замислювалася над тим, чи зробила або сказала щось неправильно. Алекс дуже швидко віддалялася й одного дня зникла з мого життя назавжди. Коли ми знову зустрілися після того, як багато років не бачилися, то були чужими одна одній. На диво, мені зараз здається, наче я заново з нею знайомлюся.

      Еріка згадала про сторінки майбутньої книжки, що в неї вдома були вже зібрані у високу купку. Досі вона мала лише начерки: поєднання вражень і свідчень інших людей, які були близькими Алекс, із власними думками та роздумами. Вона зовсім не уявляла, як їй звести всю інформацію докупи, але знала достеменно, що обов’язково має це зробити. Письменницький інстинкт підказував їй, що це хороший шанс написати щось справжнє, але вона й гадки не мала, де саме її необхідність як письменниці межує з особистою прив’язаністю до Алекс. Допитливість, необхідна для написання книжки, тягнула Еріку на пошуки ключа для розкриття таємниці про смерть Алекс. Особиста прив’язаність перемагала. Вона могла б забути про Алекс і її долю, а також відвернутися від її прибитої горем сім’ї й присвятити час собі та власним турботам. Натомість зараз стояла в кімнаті, заповненій людьми, які її зовсім не знали.

      Еріка згадала. Вона зовсім забула про картину, яку нещодавно побачила в шафі Алекс. Умить вона зрозуміла, чому теплі кольори, якими невідомий митець зобразив оголене тіло Алекс, були їй такими знайомими. Вона повернулася до Франсін.

      – Ти знаєш, коли я зустріла тебе в галереї…

      – Так?

      – Там була одна картина, одразу біля дверей. Велике полотно, намальоване лише теплими кольорами: жовтим, червоним та помаранчевим…

      – Так, я зрозуміла, про яку ти говориш. Що з нею? Не кажи, що ти хочеш її купити! – Франсін усміхнулася.

      – Ні, але мені дуже цікаво, хто її автор.

      – Ой, це дуже сумна історія. Художника звати Андерс Нільссон. Він із Ф’єлльбакки. Алекс помітила його. Він неймовірно талановитий. На жаль, він дуже залежний від алкоголю, що й руйнує його перспективи як митця. Сьогодні замало лише віддати свої картини до галереї та сподіватися на успіх. Митець також має бути здібним маркетологом: відвідувати вернісажі, виставки й бути «живописцем» завжди. Андерс Нільссон – затятий алкоголік, який не годен навіть придбати меблі у власну квартиру. Час від часу ми продаємо картини відвідувачам галереї, які, подивившись на них, визнають талант митця. Однак зіркою на небі живопису Андерсові ніколи не стати. Упевнена, його потенціал якнайкраще розкриється, коли він нап’ється до смерті. Мертвих художників завжди визнають.

      Еріка здивовано подивилася на тендітну жіночку перед собою. Франсін упіймала її погляд і сказала:

      – Я не хотіла здатися цинічною. Мене лише обурює те, як людина здатна втопити такий неймовірний талант у пляшці алкоголю. Трагедія не те слово. Йому поталанило, що Александрі припали до смаку його картини. Якби цього не сталося, то ними милувалися б лише алкоголіки Ф’єлльбакки. Щоправда, мені важко повірити, що вони здатні