Кожен платить за себе. Ксеня Корчук

в цій тумбі медичних книжок за 5 років мого навчання.

      – Я боявся, щоб ніхто не відкрив двері ззовні.

      – Тепер їх і зсередини важко відкрити. Там є замок, який закривається з середини. Але, як то кажуть «як голова не думає, то нехай руки працюють». Відсувай.

      Дійсно, в екстреній ситуації Устим не помітив такої дрібниці. Не відчуваючи такої ж напруги, що декілька хвилин тому, відсунути тумбу назад було набагато важче, а декілька книжок випадково впали.

      – Через тебе моя «Фізіологія» постраждала.

      Устим бувши вже у піднесеному настрої вирішив, вдати, що не розчув і пожартувати:

      – Що? Та твоя фізіономія, ніби в порядку.

      – Взагалі то, я про книжки.

      Але Устим не зміг не блиснути своїм почуттям гумору:

      – Твоя «Сексологія», здається теж валяється – піднімаючи посібники з підлоги.

      – Якби не твоя, то ми б тут не зустрілися – підхопив Влад.

      Вони обидва засміялися з влучно підібраного жарту. Намагаючись підколоти один одного, відносини в них склалися дуже дружні. Влад був готовий впустити Устима в коло своєї сім’ї, як хлопця або навіть майбутнього чоловіка сестри, а Устим у свою чергу знайшов дуже хорошого друга.

      Влад проводив невеличку екскурсію по власному будинку, показуючи гостьові кімнати. Їх дім зсередини виглядав як невеличкий замок: гіпсова ліпка на стінах, великі мальовані картини з природою, дорогі лампи на стелях та дубові, масивні меблі в кімнатах. Все виглядало вишукано і зі смаком, Устим не міг згадати, коли він востаннє був в таких красивих кімнатах. Мама любить, коли все бездоганно – провадив Влад, – час від часу вона робить ремонт або міняє меблі, чи докупляє якісь оригінальні предмети інтер’єру. вона цим захоплюється … О, а це колекція слонів мого тата, до них краще взагалі не торкатися – дико дорогі, тато може годинами про них розказувати – це його хобі.

      Влад показував на креденс, де були десятки оригінальних і дуже красивих фігурок слонів.

      – Влад! – перервав його голос мами, яка стояла на порозі – ідемо снідати…В тебе гості?

      – Доброго ранку, Вікторія Володимирівна! – привітався Устим.

      – Це …це мій друг, в мене були проблеми з комп’ютером, він прийшов подивитися…Ну, і я заодно вирішив показати татову колекцію.

      – Так рано? – здивувалась мама.

      – Я потім буду зайнятий і вже прийшов як зміг – відповів Устим.

      – Ясно, тоді може приєднаєшся до нас за сніданком.

      – Та ні я, мабуть, вже піду.

      – Влад, запроси свого друга, я наполягаю. – Вікторія Володимирівна завжди була приязною хазяйкою – я люблю, коли в нашому домі гості, а особливо, коли це друзі моїх дітей і такі хороші.

      Устим їй дійсно сподобався, склавши враження ввічливого, симпатичного молодого чоловіка.

      Джулія якраз з Лізою накривали на стіл. Серце дівчини чуло щось не ладне і їй залишалося тільки надіятися, що Влад вже якимось чином вивів Устима з дому, аж раптом:

      – Дівчата, накривайте на 6 персон, до нас приєднається друг Влада – пролунав голос мами.

      Джулія