Кожен платить за себе. Ксеня Корчук

звичайно – з неприхованою насмішкою відповів Андрій.

      Образ Джулії дійсно надовго засів у голові Устима, він дуже хотів хоча б ще раз побачити ту дівчину в блакитній сукні. І все-таки удача повернулася до нього лицем.

      Це було весілля його хороших друзів: Олі та Романа. Велике, пишне весілля, на якому Устим був зі своєю компанією.

      – До речі, там твоя майбутня наречена, – жартома сказав Андрій, сідаючи за стіл – може хоч познайомишся.

      – Про що ти говориш?

      – Ти вже забув? Як ми грали в баскетбол.

      – То тут є ця дівчина?

      – Так, і зараз біля неї крутиться дуже багато хлопців – конкуренція ще та. Вона – Олі подруга. Якщо не пощастить познайомитись, то її звати Джулія.

      Устим і правда планував познайомитись – підійшовши з якимось цікавим і дуже веселим жартом, але навіть самої можливості підійти, майже не було. Дівчина, як завжди, виглядала просто вишукано і кожна деталь її гардеробу була досконало підібрана. Відповідно уваги до неї було аж забагато, претендентів потанцювати чи просто поспілкуватися завжди вистачало. Особливо її оточив своєю увагою Толя – «надзвичайно красивий, дуже розумний, веселий і високоосвічений хлопець» – саме так про себе думав Толік, що думали інші, то це вже не мало ніякого значення. Він настільки перенасичував Джулію своєю увагою і лишньою турботою, що моментами це нагадувало переслідування, і тільки рівень культури дівчини не дозволяв їй прямим текстом відшити Толю.

      Устим стояв надворі, він просто відпочивав від весільного шуму, думаючи ні про що. Джулія теж вийшла надвір, як не дивно, сама. Вона сперлася руками на поруччя імпровізованого балкончика, біля ресторану, між нею та Устимом була відстань всього декілька метрів. За час весілля їм так і не вдалося познайомитися через велику кількість прихильників, хлопець вже давно здався у своїх спробах підійти до дівчини. А тут всього декілька метрів, але коли він глянув на Джулію, то побачив у її погляді втому, просте бажання тиші та спокою. В якийсь момент йому навіть стало жаль дівчини, якій хотілося просто відпочити від надмірної уваги. Добре, цю можливість прийдеться опустити, просто непомітно насолоджуватися красивим жіночим силуетом під місячним світлом.

      – Джулія! – О, Боже, невже це знову Толя, таке враження, ніби деякі люди просто створенні, для того, щоб руйнувати такі умиротворенні моменти цього життя. – Де ти пропала? – З посмішкою запитав Толік обнімаючи дівчину за талію, так ніби вони вже давно зустрічалися, але Джулія зразу ж забрала його руку.

      «Невже це він питає за тих 5 хвилин, що я втекла, щоб відпочити від його нав’язливості?!»– На жаль, не сказала, а тільки подумала дівчина.

      – Я … я хотіла іти до дому – на ходу придумувала Джулі.

      – Тоді я тебе проведу.

      – Не треба я на таксі.

      – Добре, я зараз викличу таксі й поїду з тобою, щоб переконатися, що все гаразд.

      Це був такий момент, коли людина немає часу на роздуми, що сказати, а рішення треба приймати вже і правильно. І коли її розум