Шалена. Клої Еспозіто

Читать онлайн.
Название Шалена
Автор произведения Клої Еспозіто
Жанр Современная зарубежная литература
Серия
Издательство Современная зарубежная литература
Год выпуска 2017
isbn 978-617-12-5445-9, 978-1-101-98599-1, 978-617-12-5095-6



Скачать книгу

шатро з веселковими кольорами, клоунів, жонглерів, коней, левів. Я чую, як гомін публіки наростає, як натовп заохочує нас, аплодує, налякано кричить, коли в повітрі пролітають ножі. Ніздрі лоскоче запах поту. Рівень адреналіну злітає до небес. Я бачу, як вона обертається, обертається, леза вштрикуються в колесо, ледве не зачіпаючи її обличчя. Облиш, Алвіно, такого ніколи не буде. Ти живеш у країні рожевих єдинорогів. А писанням хайку грошей не заробиш. Моя сестра завжди казала, що з мене був би чудовий інспектор дорожнього руху. Було б весело працювати на бійні.

      Проштовхуюся в двері підвалу. Анґела (твердий ґ) Меркель (не справжнє її прізвище) зводить на мене очі, коли я заходжу, й підіймає охайно вищипану брову. Її вигляд обіцяє, що сьогоднішній день буде тортурами, як лікування кореневого каналу або як каміння в нирках.

      – Доброго ранку, Анґело. Йди до біса, Анґело.

      Якби я була канібалом, я б з’їла її на сніданок.

      Я сиджу за столом під деревом у кімнаті без вікон, поділеній на однакові комірки. Незважаючи на те що мій офісний стілець нібито регулюється, мені завжди не підходить чи то його висота, чи то нахил спинки. Я давно облишила спроби його налаштувати. Треба полити спатифілум. Повітря сперте й сухе.

      Полунична «Хубба-бубба», що прилипла під монітором комп’ютера, схожа на сіро-рожевий щурячий мозок. Я закидую її в рота й починаю жувати. Полуничний смак не відчувається, втім, тиждень тому він також не відчувався.

      Я спізнилася рівно на дванадцять хвилин. Думаю, я мала би бути на конференції з Кім (Чен Іром, не справжнє прізвище), але не можу змусити себе його набрати. Кім приємний, як врослий ніготь. Я розмірковую над тим, чи не взяти слухавку й подіставати людей: моя робота полягає в тому, щоб здійснювати «холодні» дзвінки, знову й знову напосідаючись на незнайомців, поки вони не звернуться по заборону до суду або ж врешті-решт не куплять якогось рекламного простору. Вони платять за те, щоб я стулила пельку й відвалила. Але замість дзвонити я вмикаю комп’ютер. Погана ідея. Моя поштова скринька розривається від «термінових» листів. «ДЕ ТИ?», «ЗВІТ У ВІДДІЛ КАДРІВ», «ПОРУШЕННЯ ПОЛІТИКИ ВИТРАТИ КОШТІВ». Фе. Боже, ну не треба знову. Я перемикаюся з робочого профілю на персональний і більше не мушу длубатись у всьому цьому лайні.

      «Твіттер» і досі ввімкнено, з п’ятниці, коли я не відлогінилася. Я зиркаю на Анґелу. Один із моїх колег захлинається в дальньому кутку від потоку її докорів. Грець із ним. Проглядаю найпопулярніші новини, але вони видаються нудними. Тейлор Свіфт не відповіла на жоден із моїх твітів, у яких я хвалю її останні прикиди. Навіть улюблений проігнорувала. Може, вона зайнята? Мабуть, у неї гастролі.

      На роботі так нудно, що я дивитимусь порно #Люблюсвоюроботу.

      Твітнути.

      Спочатку я жартувала, але тепер мені стало цікаво. Я набираю «ЮПорн» на телефоні й роздивляюся геніталії. «Секс утрьох», «Фетиш», «Фантазії», «Секс-іграшки», «Великі цицьки». Ооох, «Для жінок». Раптом дзеленчить мій телефон: Бет, мобільний. Чорт забирай, вона наполеглива. Чому вона телефонує мені на роботу? Я цінний затребуваний співробітник.