Радянський спецзв'язок. Вадим Гребенников

Читать онлайн.
Название Радянський спецзв'язок
Автор произведения Вадим Гребенников
Жанр Историческая литература
Серия
Издательство Историческая литература
Год выпуска 0
isbn 978-5-4493-0832-0



Скачать книгу

був призначений Михайло Ілліч Ільїнський, молодий фахівець, який вже мав наукові роботи в сфері електрозв'язку.

      У 1936 році при будівництві повітряних магістралей зв'язку №№557—558 Харків – Сімферополь було створено станцію ВЧ-зв'язку в Запоріжжі. Наказом по Управлінню НКВС УРСР по Запорізькій області №224 від 03.07.1939р. до штату 2-го спецвідділення (ВЧ зв'язок) додатково було введено 4 посади. Тоді ж на телефонній станції, що ослуговувалася штатом із 4-х осіб, було встановлено комутатор «ЦБ» ємністю на 200 абонентів.

      У 1936 році закінчилося будівництво, а у 1939 році була введена в дію щонайдовша в світі повітряна міжміська телефонна магістраль Москва – Хабаровськ з використанням 3-канальної апаратури «СМТ-35» протягом 8615 кілометрів, яка пізніше була продовжена до Владивостока.

      У той же час було відкрито станцію ВЧ зв'язку у Севастополі та організовано урядовий ВЧ зв'язок на території Криму при будівництві магістральної лінії Москва-Севастополь через Харків і Запоріжжя. До 1936 року ВЧ зв'язок був встановлений з 12 адміністративними центрами СРСР, зокрема із Смоленськом і Мінськом (1932), Горьким (нині – Нижній Новгород) і Ростовом (1933), Києвом (1934), Ярославлем, Тбілісі і Севастополем (1936). А до 1937 року в мережу ВЧ зв'язку були включені 10 урядових дач Чорноморського узбережжя.

      До того ж збільшення кількості периферійних станцій та числа абонентів урядового зв'язку, що ними обслуговувалися, потребувало налагодження виробництва АТС. Тому ще у 1937 році на заводі «Красная Заря» під керівництвом і за безпосередньою участю Ільїнського була розроблена перша міжміська АТС для ВЧ зв'язку на 5 абонентів і 10 каналів «МА-5» та її зменшений варіант на 3 абоненти «МА-3». У 1938 році ця апаратура, що дозволяла здійснювати автоматичне з'єднання абонентів, пройшла державні іспити, а з початку 1939 року поступила в серійне виробництво. А для станцій урядового зв'язку у тому же році була розроблена спеціальна установка – стояк буферного електроживлення, що забезпечував роботу ВЧ станцій у польових умовах і при виході з ладу джерел електроживлення загального користування.

      Таким чином, протягом всього трьох років (1934—1937) був здійснений істотний стрибок у галузі розвитку вітчизняних засобів електрозв'язку, що дозволив створити передумови для впровадження на мережі урядового зв'язку каналоформуючої (ВЧ телефонування і телеграфування) та комутаційної апаратури, що відповідала б вимогам часу.

      З 7 серпня 1937 року ВУЗ як 8-е відділення увійшло до складу 12-го відділу (оперативної техніки) ГУДБ, який був утворений наказом НКВС №00464. На укомплектовування цього відділу були виділені штати та особовий склад 5-го, 6-го, 7-го, 8-го і 9-го відділень 2-го відділу ГУДБ, 5-го відділення 9-го відділу ГУДБ і спецгрупи 3-го відділу ГУДБ.

      З 23 вересня 1937 року ВУЗ було перейменоване у 3-е відділення 12-го відділу. З 9 червня 1938 року наказом НКВС №00378 відділ був перейменований у 2-й спецвідділ, а ВУЗ у його складі став 3-м відділенням. Його