Радянський спецзв'язок. Вадим Гребенников

призначених для обслуговування лінійно-кабельного господарства, визначався УМТМ. Кадри, укомплектовані за цим штатом, виділялися відділу зв'язку Кремля на правах прикомандированих – старший групи (механік або технік) прикомандированого складу входив у відділ зв'язку Кремля на правах помічника або заступника начальника зв'язку Кремля.

      Військовий зв'язок радянської республіки також розвивася. Так, 20 листопада 1919 року був виданий наказ Революційної Військової Ради (далі – РВР) про створення Управління зв'язку РСЧА. На фронтах були сформовані управління зв'язку фронтів, в арміях і дивізіях – відділи зв'язку, введені посади начальників зв'язку фронту та армії. Цей день вважається датою створення військ зв'язку РСЧА як самостійних військ.

      До кінця 1919 року в телефонній кімнаті Кремля з'явилися телефонні апарати прямого зв'язку з фронтами. У лютому 1920 року сформований спеціальний загін зв'язку Штабу РСЧА, а в травні того ж року – радіотелеграфний дивізіон для забезпечення зв'язку у вищій ланці керівництва фронтами та арміями.

      До кінця 1920 року для керування фронтами, арміями та укріпленими районами було сформовано: 1 спеціальний потяг зв'язку, 13 окремих батальйонів зв'язку, 18 окремих телеграфно-телефонних дивізіонів, 40 телеграфно-експлуатаційних рот, 75 телеграфно-телефонних рот, 13 окремих рот зв'язку, 3 радіобази, 16 окремих радіодивізіонів, 38 окремих радіостанцій, 8 рот «летючої» пошти, 21 склад зв'язку, 25 майстерень зв'язку, 26 дислокаторних поштових відділення.

      Незважаючи на значну перевагу радіозв'язку в порівнянні з проводовими засобами зв'язку, для яких були необхідні постійні повітряні лінії великої довжини, майже весь зв'язок вищого військового керівництва того часу базувався на використанні повітряних ліній зв'язку та окремих проводів. Часткова відмова від радіозв'язку було обумовлена тим, що стало відомо про успіхи білогвардійських служб радіоперехоплення та дешифрування. Саме тому зв'язок Штабу РВР зі штабами фронтів і армій здійснювався по окремих проводах через польові телеграфні контори, як правило, з використанням апаратів Бодо, Юза та Уітстона. Телефонний зв'язок застосовувався на невеликі відстані, в основному, в оперативній ланці.

      17 серпня 1920 року РНК було прийняте рішення про закупівлю за кордоном першої АТС та монтаж її в Кремлі. 20 вересня 1921 року фірма «Сіменс» поставила замовлене устаткування, однак технічної документації у пакувальних ящиках не виявилося. Крім того, АТС була 3-проводовою, як і усі на Заході, тому протягом 1922 року її довелося самотужки переробляти на 2-проводовий режим роботи. 17 лютого 1923 року перша АТС ВЦВК була введена в дію. Це був початок системи АТС-1, яка стала відомою як «вертушка». На відміну від звичайної телефонної мережі, де у той час з'єднання відбувалося через телефоністку, абоненти з'єднувалися один з одним за допомогою АТС і дискового номеронабирача.

      В середині серпня 1921 року були затверджені положення та інструкції управлінь