Радянський спецзв'язок. Вадим Гребенников

навпаки. Всі інші частоти переміщалися щодо центра смуги спектра. На початку першого періоду цей спосіб мав широке застосування у нас і німців. Німецькі фахівці любовно називали його «наш маленький інвертор». Цей дуже простий прилад забезпечував маскування розмови в лінії, але супротивник міг, побудувавши аналогічний прилад, відновити «відкриту» мову, підключившись до каналу зв'язку.

      2. Розбивка частотного спектра на ряд смуг і перестановка їх між собою, застосовуючи незалежну інверсію в окремих полюсах спектра. Якщо перетворення були не статичними, а змінювалися у часі та зміни керувалися шифратором, то така передача вимагала дешифрування.

      3. Тимчасові перетворення мовного сигналу: тимчасові перестановки окремих відрізків мови на заданому інтервалі часу, зрушення окремих частотних смуг, зміна швидкості відтворення мови.

      4. Накладання перешкоди поза смугою мови з перестановкою частотних смуг.

      5. «Хитання» несучої частоти передавача – «воблінг» (англ. wobbling – коливання).

      Одним з перших претендентів на отримання замовлення стала лабораторія відділу радіопередаючих пристроїв комбінату імені Комінтерну (Ленінград). Фахівці лабораторії у період з 1933 по 1936 роки розробили 4 типи апаратури:

      1) установка з однократним перекиданням розмовних частот і «воблінгом»;

      2) малогабаритна переносна шифрувальна установка, що працювала за принципом однократної інверсії;

      3) «СЭТ-2» – складна система шифрування з розподілом розмовної смуги частот на 3 канали і «перемішуванням» смуг за довільним законом з довільною (у відомих межах) швидкістю;

      4) СУ-1 – установка з «дробленням» розмовного спектра на дві частини та перекиданням нижчого каналу з інверсією двох смуг розмовних частот з довільною швидкістю.

      Незважаючи на те, що проекти комбінату імені Комінтерну відкрили шлях вітчизняним дослідженням у цій сфері, їхнє використання було визнано недоцільним, головним чином через відсутність на комбінаті виробничої бази для виготовлення станційної телефонної апаратури. Тому центром розробки та виробництва вітчизняної апаратури засекречування був обраний завод «Красная Заря», де передбачалося створити спеціальну лабораторію. Там повинні були спроектувати та до середини 1937 року виготовити перші зразки «секретки», тобто апаратури секретної телефонії. Одночасно з цим, інші заводи наркомату важкої промисловості були зобов'язані за кілька місяців забезпечити випуск необхідних деталей (зокрема, спеціальних купроксів).

      У лабораторії планувалося створити:

      – абонентську кінцеву шифрувальну установку;

      – стаціонарну установку 1-ї і 2-ї черги для станцій ВЧ зв'язку;

      – стаціонарну і переносну апаратуру засекречування телефонних розмов по радіотелефонних лініях зв'язках;

      – спеціальну апаратуру переносного типу для розсекречування перехоплених розмов ймовірного супротивника.

      Абонентська