Мітфордські вбивства. Джесcіка Фелловз

їй цього не пробачить.

      Сестрам не сиділося на місці, у животі починало бурчати від голоду. Юніті вже скаржилася на затерплість. Декка смикала Луїзині ґудзики. Ненсі змахнула ліхтариком, якого поцупила з кишені батьківського пальта.

      – Ви можете просто послухати? – огризнулася вона, а тоді продовжила низьким повільним голосом: – Раптом його маска шляхетної мрійливості розтанула, і він випростався, тримаючи виделку в руці, розуміючи, що кінець уже не за горами. Схожий на іноземця, із непривабливим обличчям та пазуристими руками, він підійшов ближче…

      – Цього більше, ніж задосить, міс Ненсі! – Скатертина різко піднялася вгору й відкрила погляду бездоганно начищені чорні лакові черевики та вовняні шкарпетки няні Блор.

      – Виходьте, усі ви, та йдіть нагору. Я хочу, щоб ви помили руки та вмилися до обіду, і якщо я знайду хоч один брудний ніготь, то скажу пані Стобі, щоб не давала вам пудингу.

      Луїза вилізла першою і почала вибачатися перед нянею, яка спинила її, ляснувши по руках:

      – Не тобі треба перепрошувати. Міс Ненсі знає, що це має робити вона. А ти йди та принеси тацю від пані Стобі.

      Луїза вдячно кивнула й побігла на кухню, з таким непевним відчуттям, що заледве не оступилася. Тижневий випробний термін ще не скінчився, а їй потрібно втримати цю роботу. Від Стівена не було ані звуку, і вона нарешті почала дихати на повну, дозволивши собі повірити, що він не зможе її знайти.

      Позаду неї нагору дерлися дівчата, від найменшої до найстаршої: Декка на хитких пухкеньких ніжках трималася біля Юніті, далі Діана, а за нею рожевощока Памела і, нарешті, неохоче, усім своїм виглядом демонструючи, що в будь-якому разі збиралася вже йти, Ненсі.

      Щойно повернувшись до дитячої, із гарячою печенею з ягняти та картоплі, Луїза почала витягувати тарілки для себе та няні. Вони поїдять разом на самоті. Оскільки того дня гостей не було, ланчеон діти проведуть із батьками. Луїза перекочувала чудернацьке слово в думках. До приїзду до Мітфордів її обід завжди був у середині дня. Мітфорди ж обідали ввечері. Виявляється, існував нескінченний перелік слів та дій, що відрізнялися від тих, які вона завжди робила вдома.

      Луїза почула швидкі кроки дівчат, які підіймалися сходами, саме коли помітила, що Ада задумливо поклала на тацю «Daily News». Звісно ж, учорашній випуск, який передали в дитячу після того, як леді Редесдейл, а тоді пані Віндзор прочитали її.

      – Луїзо, помий їм руки, – сказала няня, проходячи повз, щоб перевірити тарілки. – Гм… Сьогодні без хліба. І як ми маємо доїсти підливку? Невже пані Стобі думає, що ми їстимемо її ложкою?

      Із ланцюжка, що поєднував пухкенькі кулачки та маленькі сухі руки, Луїза витягла трьох найменших дівчаток до ванної. Няня пішла до спальні, щоб знайти щітку для волосся, адже з тоненьких кісок Памели та Юніті сповзли шовкові стрічки, якими ті були зав’язані вранці.

      Ненсі пішла до буфету та взяла газету, одразу перегорнувши на сторінку з оголошеннями. Коли Луїза повернулася до