Мітфордські вбивства. Джесcіка Фелловз

неї, попросив присяжних не ставити питань «цій бідолашній жінці», аж доки вона на свідчитиме в другому слуханні. Щойно промова добігла кінця, міс Мейбл Роджерс закликали до присяги. Ґай спостерігав за тим, як повільно вона йшла; медсестра весь час підтримувала її за лікоть.

      Коронер встановив місце її проживання, місце роботи на посаді старшої сестри в будинку для людей похилого віку, а також те, що з померлою вони були знайомі вже близько двадцяти шести років. Мейбл пояснила, що її подруга також мешкала в притулку Карнфорт і переїхала лише два місяці тому, відколи її демобілізували з активної служби. Вона розповіла, і в голосі не чулося вагання, що загибла мала родичів – брата в Каліфорнії та тітку, кузенів та кузин у Англії.

      – Яку вона мала вдачу? Чи була замкнутою? – запитав містер Ґленістер.

      – Вона була дуже замкнутою та дуже тихою, але життєрадісною.

      – З того що вам відомо, ворогів у неї не було?

      – Ні, зовсім ні.

      – А чи була вона сильною фізично?

      – Ні, я б так не сказала, хоча останніми роками вона зміцніла.

      Пан Ґленістер продовжив підтверджувати наступні факти зі справи:

      – Неділю, одинадцяте, вона провела з вами?

      – Зі мною, але поїхала на день до Тонбриджа і повернулася того ж вечора, що й я.

      Міс Роджерс підтвердила, що знала про плани міс Шор зупинитися у друзів у Сент-Леонардсі й провела її до вокзалу Вікторія, де вона сіла на потяг о 15: 20 до площі Воїна. Були й деталізовані запитання про купе, яке вона обрала для своєї подруги, місце для сидіння та багажу, який міс Шор мала із собою. Міс Роджерс підтвердила, що обрала порожнє купе, в якому вони були самі, аж доки незадовго до відправлення туди не зайшов чоловік у коричневому твідовому костюмі.

      – Ви також заходили до купе? – запитав коронер.

      – Так.

      – Ви сиділи там і якийсь час говорили з нею?

      – Не впевнена, чи сиділа я, чи стояла, але заходила.

      Раптом крізь високий ряд вікон пробилося сонячне світло, відкриваючи хмару диму від сигар над їхніми головами: інспектор-криміналіст Гайт зі Скотленд-Ярду витягнув одну невдовзі після початку слухання. Ґай глянув угору й мимоволі закашлявся. Він спробував придушити другий напад кашлю, й на очах виступили сльози.

      – Коли потяг рушив, у купе був ще хтось, окрім міс Шор та того чоловіка?

      – Ні.

      – Ваша подруга мала звичний для неї стан здоров’я?

      – Вона мала дуже добре самопочуття.

      Потім він попросив міс Роджерс підтвердити свої дії після отримання телеграми з новинами про подругу: вона була в театрі, тож звільнилася пізно і сіла на потяг до Тонбриджа о 23: 20, а далі на авто. Жінка дивилася собі на коліна, її дихання збилося.

      – Ви бачили померлу, коли приїхали? – продовжив коронер.

      – Так.

      – Припускаю, вона була в ліжку?

      – Так.

      – Ви залишалися в лікарні аж до її смерті?

      – Так, – промовила Мейбл. З кожною відповіддю