Кохання останнього магната. Френсіс Скотт Фіцджеральд

був настільки обеззброююче щирим, що я опустила голову йому на плече.

      – До речі, чим ви займаєтесь, Силіє? Ходите до школи?

      – Навчаюсь в Бенінґтоні. Перейшла на третій курс.

      – О-о, тоді перепрошую. Мав би й сам здогадатися. Я ж бо не мав такого щастя навчатися в коледжі. А тут – аж третій курс! Я от листав «Есквайр»,[22] Сесиліє, так вони стверджують, що на третьому курсі навчатися вже нічому.

      – Чому всі думають, що у коледжі дівчата тільки й…

      – Тільки не вибачайтеся. Знання – то сила.

      – А знаєте, судячи з ваших слів, ви тільки Голлівудом і живете, – сказала я. – А він відстав, і відстав на багато років.

      Він удав, що ошелешений.

      – Це ви до того, що дівчата на Сході не мають особистого життя?

      – Та навпаки, якраз мають. І взагалі, ви дошкуляєте мені своїми питаннями. До речі, відпустіть мене.

      – Не можу. Бо зайвий рух – і ми розбудимо Шварце. А в бідолахи, здається, це перший сон за тиждень, якщо не більше. Послухайте, Сесиліє, колись у мене був роман з дружиною продюсера. Навіть не роман, а так – інтрижка. Так от, коли він закінчився, вона мені сказала тоном, який не терпить заперечень, і сказала от що: «Навіть і не думай хоч кому-небудь обмовитися словом, інакше я зроблю так, що тебе викинуть з Голлівуду, так що й дорогу сюди забудеш. Мій чоловік має тут більшу вагу, ніж ти».

      Його відвертість мені знову сподобалась. Незабаром таксі завернуло на довгу алею із запаморочливим запахом живоплоту та нарцисів і зупинилося біля великого, сірого в світанкових сутінках громаддя особняка Ендрю Джексона. Водій обернувся, щоб щось нам пояснити, та Вайлі цикнув на нього, показавши на Шварце, і ми навшпиньки вилізли з авта.

      – Зараз всередину не потрапити, – люб’язно пояснив таксист.

      Ми з Вайлі вийшли та сіли під широкими колонами.

      – А цей Шварце? – запитала я. – Він хто?

      – Та ну його, цього Шварце. Колись очолював якесь кінооб’єднання. Чи то колишній «Ферст Нешнл», чи то «Парамаунт», а може, й «Юнайтед Артистс». Та зараз він на бобах. Хоча, він такий, що викараскається. Зворотного шляху до Голлівуду нема тільки пропащим наркоманам та п’яницям.

      – Бачу, ви не високої думки про Голлівуд, – припустила я.

      – Та ні, чому ж! Та хіба про це треба теревенити на світанку на сходах дому Ендрю Джексона?

      – А мені Голлівуд подобається, – наполягала я.

      – А як же інакше! Це – як золота рудня посеред казкового краю лотосів.[23] А хто це сказав? Ах, так, я. Для битого жака кращого місця не знайти. Але я ж то приїхав до Голлівуду з Саванни, що в Джорджії. Першого ж дня там я потрапив на звану вечірку в садку. Господар потис мені руку і відійшов собі геть. А там було все, як і має бути: басейн, зелений мох по два долари за дюйм, гарненькі киці з веселощами та напоями… І ніхто до мене жодним словом… Жодна душа. Я намагався перекинутись хоч словом з півдюжиною гостей, та всі вони – ані пари з вуст. Так тривало годину-дві, а тоді я скочив з місця, де сидів, і припустив підтюпцем, неначе навіжений. Я не відчував себе особистістю, яка має власне

22

«Есквайр» (англ. Esquire) – щомісячний чоловічий журнал, заснований у 1932 році в США. Актуальні теми в журналі: бізнес, їжа, автомобілі, культура, стиль, мистецтво, політика, технології та інші. В ньому друкувався Ф. Скотт Фіцджеральд.

23

Lotus land – країна лотофагів (в «Одіссеї»), вигадана країна достатку, дозвілля та забуття. Лотофаги гостинно прийняли Одіссея та його супутників, коли вони поверталися з-під Трої. Лотос у цього племені мав чарівну силу: хто його їв, той не хотів повертатись додому.