Біла ріка. Сергій Дячук

вогонь.

      – Вот еще, салага, «Казбек» курит, а зажигалку купить не может!

      Він поліз до кишені, дістав запальничку, прикурив.

      – На, держи, летеха. Трофейная. Дарю! – він знову повернувся до перевалу.

      До гурту військових на перевалі приєднався ще один солдат. Він віддав честь і урочисто звернувся до старшого офіцера:

      – Разрешите доложить!

      Начальник колони, затягуючись, повернувся до нього.

      – Да ты за…ал, орешь, как на параде! – і, засміявшись, додав. – Разрешаю!

      – Этап готов к погрузке!

      В толоці, вздовж дороги, стояли змучені люди. Не докуривши папіросу, він кинув її на дорогу, вдавив чоботом у землю.

      – Товарищи офицеры! – він подивився на годинник і додав командним голосом:

      – Предупреждаю, этап через два часа должен быть в Стороженце для дальнейшего следования в город Черновцы, где уже готов эшелон. За каждую минуту опоздания – строгое взыскание!

      Суворо подивившись на всіх підлеглих, підсумував:

      – Вопросы есть? – і сам таки відповів. – Вопросов нет!

      Командир колони сів до вілліса поруч із шофером. Офіцери, козирнувши командиру, що вже сидів у машині, почали розбігатись по колоні, що складалася переважно зі «студебекерів». Лунали офіцерські викрики:

      – По машинам!

      – Грузимся!

      – Блядь, быстрей, быстрей, быстрей!

      Озброєні бійці порозкривали задні борти вантажівок (їх було не менше десяти), почали гнати людей з толоки. Перелякані гуцули слухняно полізли на борти. Офіцери підганяли бійців викриками:

      – Твою мать, быстрее!

      Солдати почали штурхати людей у спини, часом прикладами, щоб прискорити процес. Деякі люди падали, їх хапали за барки і підганяли копняками. Серед виселенців було багато старих, жінок і малих дітей. Коли вже всі погрузились, солдати позакривали борти, затягнули їх брезентом. Один із офіцерів, притримуючи шапку, підбіг до головної машини, «вілліса» начальника колони. Той, не виходячи з неї, випередив офіцера, що хотів по «форме доложить».

      – Ну что, готово?

      Офіцер махнув головою:

      – Так точно!

      – Ну, тогда выезжаем! – вдаривши шофера по плечу, сказав командир.

      Машини рушили, поступово розганяючись на гірській дорозі. Офіцер дочекався останньої машини і на ходу застрибнув у кабіну. Колона на великій швидкості рушила через Руську, ревли двигуни, колеса викидали на траву вздовж дороги грузи. Час від часу на цій дорозі, хоч поблизу майже й не було сіл, траплялися люди. Біля смереки стояв старий гуцул. Одною рукою він тримав клябуку. Колона, машина за машиною, проїжджала повз нього, в кабінах розгойдувались і підстрибували шофери, поруч сиділи офіцери в шапках з червоними зірками. Деякі курили, інші, сміючись, говорили між собою. Дід проводжав кожну машину поглядом. Одну з них недбало закрили брезентом, і він розвіювався на вітрі. Випадковий свідок навіть зумів роздивитись сірі обличчя людей у кузові, дитячі й старечі; деякі з них кутались у кожухи, а деякі були просто в куфайках. Старий перехрестився сам і перехрестив