Жінка у вікні. Е. Дж. Фінн

по склу: «Впусти мене». Я не хотіла, не могла – я ніколи не відчиняю вікна, ніколи, – та все одно могла почути, як вона м’яко шепоче, благає: «Впусти мене. Впусти мене!»

      Номери 206–208, незаселений здвоєний будинок із піщанику, межує з домом Такед. Якесь товариство з обмеженою відповідальністю купило його два листопади тому, та досі туди ніхто не переїхав. Таємниця. Майже рік риштування чіплялося за його фасад, наче висячі сади; за одну ніч воно все зникло, – це сталося за кілька місяців до того, як Ед та Олівія пішли, – й відтоді нічого не змінилося.

      Ось така моя південна імперія та її суб’єкти. Ніхто з цих людей не був мені другом; з більшістю з них я не бачилася більше одного-двох разів. Думаю, то все через міське життя. Мабуть, Вассермени щось про мене пронюхали ще тоді. Цікаво, чи знають вони, на що я перетворилася.

      Занехаяна католицька школа межує з моїм будинком зі сходу, майже спирається на нього: це школа святої Димфни,[30] закрита ще відколи ми почали тут жити. Ми лякали Олівію, що відправимо її туди, коли вона погано поводилася. Стіни з пористого коричневого каменю, потемнілі від бруду вікна. Принаймні, такою я собі її пригадую; я вже давно не дивилася на цю будівлю.

      А просто на захід від мене – сквер. Невеличкий, площею приблизно у два домогосподарства завширшки та два завглибшки, з вузькою брукованою стежкою, що з північного боку з’єднує нашу вулицю з іншою. Два платани, неначе вартові, стоять по обидва його кінці та полум’яніють листям; низька залізна огорожа оточує обидва боки. Це, як казав той гідний цитування маклер, дуже оригінально.

      І, звісно, будинок за сквером: номер 207. Лорди продали його два місяці тому та поспішно залишили будівлю, полетівши на південь на свою пенсійну віллу, що у Веро Біч.[31] Дорогу Алістеру та Джейн Расселлам.

      Джейн Расселл![32] Моя фізіотерапевтка ніколи про неї не чула.

      – «Джентльмени віддають перевагу білявкам»,[33] – сказала я.

      – Не пригадую такого, – відповіла вона. – Біна молодша за мене; можливо, в цьому й суть.

      Усе це сталося сьогодні, тільки раніше; не встигла я й почати протестувати, як вона вже зав’язала одну мою ногу поверх іншої та перекинула мене на правий бік. Від болю я ледь хапала ротом повітря.

      – Це корисно для твоїх підколінних сухожиль, – запевнила вона мене.

      – Сучка, – видихнула я.

      Вона притиснула моє коліно до підлоги.

      – Ти платиш мені не за те, щоб я з тобою панькалась. Я здригнулася.

      – Можна заплатити, щоб ти пішла геть?

      Біна приходить раз на тиждень і допомагає мені ненавидіти життя, як я люблю говорити, та повідомити мене про свої найсвіжіші сексуальні пригоди, що трішечки цікавіші, ніж мої. Тільки у випадку Біни вся проблема в тому, що вона перебірлива.

      – Половина хлопців у цих додатках використовують фото п’ятирічної давнини, – скаржиться вона, хитаючи водоспадом волосся, що протікає по одному плечу, – а інша половина

30

Християнська свята, що жила у VII ст. в Ірландії.

31

Vero Beach – місто на узбережжі Атлантичного океану, центр округу Індіан-Рівер, штат Флорида.

32

Тут мається на увазі американська актриса, співачка і танцюристка Джейн Расселл (1921–2011), один із секс-символів Голлівуду 1940 – 50-х рр.

33

«Gentlemen Prefer Blondes» (1953) – американська музична кінокомедія реж. Г. Гоукса. У головних ролях – Мерилін Монро і Джейн Расселл.