Жінка у вікні. Е. Дж. Фінн

виглядає, як то кажуть, грубувато, але путяще. Він справді вродливий, з масивною щелепою, очима, наче два люки, темними та глибокими. Такий собі Генрі Фонда[23] після довгої нічки (я не єдина, хто так вважає. Девід любить весело провести час із випадковими подругами, як я помітила. Тобто почула).

      – Сьогодні їду на Бруклін, – повідомляє він. Я проводжу пальцями крізь волосся.

      – Добре.

      – Тобі потрібно з чимось допомогти перед тим, як я піду? – Звучить, неначе пропозиція, неначе репліка з нуарового фільму. Просто склади губи докупи та подуй.[24]

      – Ні, дякую. У мене все в нормі.

      Він дивиться на мене, звузивши очі.

      – Лампочки поміняти не треба? Тут темно.

      – Мені подобається, що кімнати темні, – кажу я. Як і мої чоловіки, хочеться додати. – Це ж з «Аероплану»?[25] – Що ж, весело тобі… – Потусити? Провести вечір? Покохатися? – …Провести вечір.

      Він обертається та йде.

      – Знаєш, ти можеш заходити через двері з підвалу, – кажу я йому в спину, додаючи ноток грайливості до голосу. – Найімовірніше, я буду вдома. – Сподіваюся, він хоча б усміхнеться. Він тут вже два місяці, та я жодного разу не бачила бодай натяку на посмішку.

      Він киває. Він виходить.

      Я зачиняю двері, двічі прокручуючи замок.

      Розглядаю себе у дзеркалі. Зморшки – неначе спиці навколо моїх очей. Неприбрана кучма темного волосся, де-не-де потигрована сивиною, вільно спадає мені на плечі; у заглибині пахв – колюча стерня. Живіт обвис. Стегна поштриховані ямочками. Шкіра майже крикливо-бліда, на руках і ногах проступають фіолетові вени.

      Ямочки, штрихи, стерня, зморшки: мені треба щось із собою зробити. Колись у мене була така собі простацька краса, як говорили інші, зокрема Ед. «Я вважав тебе просто ідеальною дівчинкою», – сказав він, коли усе вже наближалося до кінця.

      Я опускаю погляд на пальці на ногах, що бігають брижами по кахельній підлозі, – довгі й тонкі, одна (чи радше десять) з моїх кращих рис, яка, проте, зараз виглядає дещо по-хижацькому. Я нишпорю в шафці з ліками, де один на одному, наче тотемні стовпи, поскладані флакони з пігулками, й дістаю з глибин щипці для нігтів. Нарешті хоч одна проблема, з якою я можу дати собі раду.

      Четвер, 28 жовтня

      5

      Акт купівлі-продажу опубліковано вчора. Мої нові сусіди – Алістер і Джейн Расселли; вони заплатили три мільйони чотириста п’ятдесят тисяч доларів за своє скромне житло. Ґуґл каже, що він – один із власників середньої консалтингової компанії, яка раніше знаходилась у Бостоні. Її ж відслідкувати неможливо – самі спробуйте ввести Джейн Расселл у пошуковій системі.

      Жвавий же квартал вони собі обрали.

      Будинок Міллерів через дорогу – хто йде сюди, покинь усі надії – один з п’яти будинків, які я можу оглядати зі своїх південних вікон. Зі східного боку стоять дві ідентичні Сірі Сестри-близнючки:[26] однакові коробчасті карнизи увінчують вікна, однакові передні двері кольору зелених скляних пляшок. Справа

23

Henry Fonda (1905–1982) – відомий американський актор театру й кіно минулого століття.

24

Цитата героїні акторки Лорен Беколл з фільму-нуар «Маєш і не маєш» («To Have and Have Not», 1944 (Прим. пер. і ред.).

25

«Airplane» (1980) – американська кінокомедія режисерів Девіда та Джеррі Цукерів і Джима Абрахамса…

26

Сірі сестри, або Граї, – персонажі давньогрецької міфології Пефредо та Еніо – вартові горгон.