Ось я. Джонатан Сафран Фоєр

ніхто не потребує допомоги у виборі фурнітури для дверей (окрім Марка з Дженніфер, які були напрочуд безпорадні, коли це стосувалося їхньої несумісної відсутності смаку), дверна ручка була настільки неважливим, наскільки й символічним предметом, щоб виникала потреба в посередництві.

      Роздратування жінки посилював той факт, що Марк із Дженніфер були ще й батьками одного з Семових товаришів. Вони вважали Джейкоба з Джулією своїми друзями та хотіли посидіти за кавою, щоб надолужити час, який не бачилися. Жінці вони подобалися, і наскільки їй вдавалося зібрати весь ентузіазм для позасімейних стосунків, вважала їх приятелями. Але не більше. Хоча б доти, доки вона не порозуміється сама з собою.

      Хтось має вигадати спосіб, як залишатися близькими з людьми без необхідності бачити їх, говорити з ними по телефону, писати (чи читати) листи, повідомлення. Хіба лише матері розуміють цінність часу? Те, що його й не було ніколи? Тому ти не можеш просто піти на каву, тим більше з людьми, яких рідко бачиш, оскільки знадобиться півгодини, щоб дістатися до кав’ярні (це якщо пощастить) і ще півгодини, щоб повернутися додому (і знову якщо пощастить), і це не враховуючи двадцяти хвилин на те, щоб змусити себе вийти за поріг. І тоді коротка зустріч за кавою розтягується на сорок п’ять хвилин (у кращому випадку), та проходить у темпі, гідному Олімпійських ігор. А ще ця тяганина в єврейській школі вранці, родичі з Ізраїлю приїдуть майже за два тижні, а бар-міцва, як безнадійний пацієнт у реанімації, робила останні подихи, і хоча попросити про допомогу – взагалі не проблема, проте це все одно викликає відчуття провини та сорому. Можна замовляти продукти онлайн, і їх доставлять просто на поріг, однак це здається якоюсь неповноцінністю, відмовою від материнських обов’язків – материнського привілею. Їхати в найвіддаленішу крамницю, де продають хороші продукти, вибрати авокадо, яке буде ідеально стиглим на момент покупки, пересвідчитися, що його нічого не розчавить у сумці, а сумку нічого не зімне у візку – все це робота матері. Навіть не робота, це задоволення. Але раптом для неї це дійсно лише «робота»?

      Вона ніколи не знала, що робити з бажанням більшого для себе: часу, простору, тиші. Можливо, з дівчатками все було б по-іншому, однак у неї були хлопчики. Протягом року вона їх із рук не випускала, але після тих безсонних вихідних вона була під владою їхньої фізіології: вересків, боротьби, гупання по столу, змагання, хто голосніше пукне, та безкінечних досліджень власних мошонок. Вона любила все це, а втім, потребувала часу, простору, тиші. Можливо, якби вона народила дівчаток, вони були б не такими активними, грубими, більше віддавалися творчості та менше імітували поведінку тварин. Навіть допускати такі думки здавалося не по-материнськи, однак Джулія завжди знала, що вона – хороша матір. Тоді чому все так складно? Є жінки, які останні гроші віддадуть, щоб робити все те, від чого її відвертало. Уся благодать, обіцяна бездітним жінкам із Біблії, впала дощем на її долоні. Проте пройшла крізь них.

      хочу злизувати сперму з твого заду

      Вони