Думай і багатій. Наполеон Гілл

і повернувся додому з сорока двома центами чистого прибутку. Тієї ночі, прийшовши додому, ми побачили, що він уже спить, міцно затиснувши гроші в маленькій ручці.

      Моя дружина заплакала, коли розтиснула кулачок сина і взяла звідти монети. Це ж треба! Здавалося зовсім недоречним плакати через першу синову перемогу. Я ж, навпаки, радісно засміявся, бо знав, що моє бажання пробудити в душі дитини віру у власні сили дало свої результати.

      Його мати бачила це по-своєму: маленький глухий хлопчик вийшов на вулицю й ризикував своїм життям, щоб заробити гроші. Я ж бачив перед собою сміливого, працьовитого і впевненого в собі маленького бізнесмена, чия віра в себе зросла вдвічі, коли він узявся за справу з власної ініціативи й переміг. Подія мене потішила, адже вона засвідчила винахідливість мого сина, до того ж я знав, що ця риса характеру тепер залишиться з ним до кінця.

      Пізніше я в цьому переконався. Коли його старший брат чогось хотів, він падав на підлогу, розмахував у повітрі ногами, репетував, але таки досягав свого. Коли ж «маленький глухий хлопчик» чогось хотів, він знаходив спосіб, як заробити гроші, і сам купував собі бажану річ. Він і досі так робить!

      Мій власний син навчив мене, що недоліки можуть стати сходинками до гідної мети, якщо не сприймати їх як перешкоди й не використовувати як відмовки.

      Маленький глухий хлопчик зумів закінчити школу й вступити до коледжу попри те, що зовсім не чув своїх учителів, якщо ті не кричали йому на вухо. Він не ходив до школи для глухих. МИ НЕ ДОПУСКАЛИ НАВІТЬ ДУМКИ, ЩО ВІН УЧИТИМЕ МОВУ ЖЕСТІВ. Ми твердо вирішили, що він повинен жити, як усі нормальні люди, і спілкуватися з нормальними дітьми. І ми не відступили від свого рішення, хоча це й коштувало нам багатьох гарячих суперечок зі шкільними працівниками.

      У старших класах він безуспішно спробував користуватись слуховим апаратом; ми вважали, що це через патологію, яку в шестирічної дитини виявив лікар Дж. Ґордон Вілсон із Чикаго, коли оперував йому один бік голови й виявив, що в хлопчика немає природного слухового апарату. В останній тиждень коледжу (через вісімнадцять років після операції) сталося те, що кардинально змінило його життя.

      Одного разу він скористався іншим слуховим апаратом, який йому прислали на випробування. Він довго не наважувався випробувати його, бо вже мав гіркий досвід із попереднім. Нарешті він узяв до рук цей прилад, так-сяк помістив апарат у себе на голові, підключив батарею і – о диво! Немов за помахом чарівної палички, його давнє БАЖАННЯ НОРМАЛЬНО ЧУТИ НАРЕШТІ ЗДІЙСНИЛОСЬ! Уперше в житті він чув майже так само добре, як людина з нормальним слухом. Шляхи Господні незбагненні.

      Насолоджуючись Зміненим Світом, який став доступним для нього завдяки слуховому апарату, він схопив телефон, зателефонував матері і вперше ідеально почув її голос. Наступного дня він уперше в житті чітко і ясно чув голоси своїх викладачів! Раніше він чув їх лише зблизька, коли вони кричали йому на вухо. Він чув радіо. Він чув фільми. Уперше в житті він міг спокійно