Свідок обвинувачення та інші історії. Аґата Крісті

Мейгерн. Він зумів залишатися холодним і байдужим, як зазвичай. – Чому ви так налаштовані проти Леонарда Воула?

      Вона захитала головою, злегка всміхнувшись.

      – Так, ви хочете знати. Але я не скажу. Збережу свою таємницю…

      Містер Мейгерн сухо кашлянув і підвівся.

      – Схоже, немає жодних підстав продовжувати нашу розмову, – зауважив він. – Я зв’яжуся з вами, коли переговорю зі своїм клієнтом.

      Вона підійшла ближче до нього, її прекрасні темні очі зустрілися з його очима.

      – Скажіть, тільки щиро, – мовила вона, – коли ви прийшли сюди сьогодні, ви справді вірили, що він невинний?

      – Так, – підтвердив містер Мейгерн.

      – Бідолашний… – розсміялася вона.

      – Я й досі вірю в це, – закінчив юрист. – На добраніч, мем.

      Він вийшов з кімнати, забравши із собою пам’ять про її вражене обличчя.

      «Справа буде суцільним пеклом», – подумав містер Мейгерн, крокуючи вулицею.

      Незвична вся ця історія. Надзвичайна жінка. Дуже небезпечна. Жінки стають дияволицями, коли мають на когось зуб.

      Що тут удієш? Бідолаху ніяк не виправдати. Звичайно, можливо, він і скоїв цей злочин…

      «Ні, – подумав містер Мейгерн. – Ні… надто багато свідчень проти нього. Не вірю я цій жінці. Уся ця історія шита білими нитками. Але ж не піде вона з цим до суду».

      Хотів би він бути більш упевненим щодо цього.

      Слухання в поліцейському суді було коротким та напруженим. Головними свідками обвинувачення були Дженет Маккензі, покоївка вбитої, та Ромейн Гайлґер – австрійська піддана, коханка обвинуваченого.

      Містер Мейгерн сидів на засіданні та слухав викривну історію останньої. Вона розповіла приблизно те саме, що й під час зустрічі з ним.

      Ув’язнений дотримувався своїх показань, і справу передали до суду першої інстанції.

      Містера Мейгерна загнали в глухий кут. Справа проти Леонарда Воула була безнадійна. Навіть знаменитий королівський адвокат, якого найняли для захисту, не міг нічого обіцяти.

      – Якби ми могли піддати сумніву свідчення теєї австрійки, можна було б щось удіяти, – сказав він невпевнено. – Та зараз справа кепська.

      Містер Мейгерн зосередив усі свої сили на одному. Якщо припустити, що Леонард Воул говорить правду і він покинув будинок убитої о дев’ятій годині, хто ж був той чоловік, розмову з яким чула Дженет о дев’ятій тридцять?

      Єдиний промінь надії вказував на гультяя-племінника, який давно колись лестощами і погрозами виманював у тітки різні суми грошей. Дженет Маккензі, як дізнався адвокат, завжди була прихильною до цього молодого чоловіка й не переставала відстоювати його права перед господинею. Здавалося цілком можливим, що саме племінник зустрівся з міс Френч, коли пішов Леонард Воул, тим паче, що в старих лігвах він тепер не з’являвся.

      Розслідування інших версій не дало результату. Ніхто не бачив, як Леонард Воул заходив до свого будинку чи виходив з дому міс Френч. Жодного свідка того, як хтось інший заходив до будинку в Криклвуді чи виходив з нього. Усі розпитування були марними.

      А