Свідок обвинувачення та інші історії. Аґата Крісті

о! Раулю, якщо те, про що там ідеться, – правда, то ми добряче розважимось!

      Я також уважав таку вигадку дуже смішною. Ми розповіли про це нашим друзям, і о дванадцятій усі були на гральному майданчику. Пунктуальна до хвилини, там же з’явилася Фелісія зі шматком свічки в руці. Чи повірите ви мені, мсьє, що вона почала урочисто її гризти? Ми всі були просто в істериці! Час від часу хтось із дітей підходив до неї й так офіційно запитував: «Ти там щось добреньке їси, Фелісіє, еге ж?» А вона відповідала: «Авжеж, це найсмачніше galette, яке я коли-небудь пробувала». І тоді ми просто падали додолу зо сміху. Ми так голосно сміялись, що той галас, здавалося, розбудив Фелісію, і вона зрозуміла, що робить. Дівчина здивовано блимнула очима, глянула на свічку, потім на нас. Провела рукою по чолу.

      – А що я тут роблю? – пробурмотіла вона.

      – Ти свічку їси, – закричали ми.

      – Я змусила тебе це робити. Я змусила тебе це робити, – репетувала Аннетт, пританцьовуючи.

      Фелісія лише дивилася на все якийсь час. Потім повільно підійшла до Аннетт.

      – То це ти… ти зробила з мене посміховисько? Я, здається, згадую. Ах! Я вб’ю тебе за це.

      Вона говорила тихим голосом, проте Аннетт раптом відскочила від неї й сховалася за мою спину.

      – Порятуй мене, Раулю! Я боюся Фелісії. То був лише жарт, Фелісіє. Лише жарт.

      – Мені такі жарти не подобаються, – мовила та. – Зрозуміло? Ненавиджу тебе. Ненавиджу вас усіх.

      Раптом вона заплакала й подалась геть.

      Аннетт, гадаю, сама злякалася результату свого експерименту й не намагалася більше його повторити. Проте від того дня її влада над Фелісією, здавалось, збільшилася.

      Тепер я думаю, що Фелісія завжди її ненавиділа, проте не могла триматися від неї на відстані. Вона ходила за Аннетт, як песик.

      Невдовзі по цьому, мсьє, мені знайшли вакансію, і я приходив до притулку лише зрідка на вихідні. Бажання Аннетт стати танцівницею ніхто не сприйняв усерйоз, проте з роками в неї виробився досить приємний співочий голос, і міс Слейтер дала згоду на те, щоб її навчали співу.

      Лінивою вона – маю на увазі Аннетт – не була. Працювала із запалом, без відпочинку. Міс Слейтер, певно, взяла собі за обов’язок стежити за тим, щоб дівчина не працювала надто важко. Одного разу леді говорила зі мною про неї.

      – Тобі завжди подобалась Аннетт, – сказала вона. – Переконай її не працювати так важко. Останнім часом у неї з’явився кашель, який мене непокоїть.

      Згодом через свою роботу я опинився далеко звідти. Спочатку отримав одного чи два листи від Аннетт, але потім запала тиша. Після цього протягом п’яти років я перебував за кордоном.

      Зовсім випадково, коли я повернувся до Парижа, мою увагу привернула афіша, що рекламувала Аннетт Равеллі, там була і її світлина. Я одразу ж упізнав дівчину. Того вечора попрямував до згаданого театру. Аннетт співала по-французьки й по-італійськи. Вона була неперевершеною на сцені. Після цього я відвідав її в роздягальні. Вона одразу ж мене прийняла.

      – Ой, Раулю! –