Великий замисел. Стивен Хокинг

Земля чи ні. Кульмінацією цих гарячих суперечок став суд над Галілео Галілеєм 1633 року. Галілея звинуватили в єресі за те, що він захищав погляди Коперніка і вважав, що можна обстоювати думку навіть після того, як було офіційно визнано, що вона суперечить Святому Письму. Галілея визнали винним, присудили довічний домашній арешт і змусили зректися своїх поглядів. За легендою, він прошепотів: «Eppur si muove» («Та все ж вона рухається»).

      1992 року католицька церква визнала суд над Галілеєм помилкою.

      То яка ж система реальна – Коперніка чи Птолемея? Іноді кажуть, що Копернік довів помилку Птолемея, але це не зовсім так. Тут та сама дилема, що між людиною і рибкою: обидві системи можуть бути моделлю Всесвіту, бо пояснити астрономічні спостереження можна, як допустивши, що Земля обертається довкола Сонця, так і навпаки – що Сонце довкола Землі. Крім того, що коперніківська система спонукала до філософських дискусій про природу Всесвіту, у неї була ще одна незаперечна перевага – якщо припустити, що в центрі Сонце, то рівняння руху виходять набагато простіші.

      Інший тип реальності показано у фантастичному фільмі «Матриця» – люди не усвідомлюють, що живуть у віртуальній реальності, створеній комп’ютерами для того, щоб підкорити людей і живитися біоелектричною енергією їхніх тіл (що б це не означало). Не таке вже й перебільшення, якщо врахувати, скільки людей зависають на сайтах типу Second Life. Як знати, що ми не персонажі згенерованого комп’ютером серіалу? Якби ми жили у створеному, уявному світі, то подіям не обов’язково розвиватися за певною логікою або підлягати законам. Уявімо, що таким світом керують інопланетяни: їм було б цікаво й весело спостерігати нашу реакцію, якби, наприклад, Місяць розколовся навпіл, або всіх, хто сидить на дієті, охопило нездоланне бажання з’їсти шоколадний торт. А от якби вони задали сувору систему законів, то ми не змогли б визначити, що за межами штучно створеної існує ще якась реальність. Легко сказати, що світ, у якому живуть інопланетяни, «реальний», а створений ними – «примарний». Та якщо істоти у створеному світі не можуть подивитися на свій Всесвіт збоку, то в них не буде причин сумніватися у власній картині реальності, – так само й людина. Так сучасними словами можна висловити ідею, що всі ми персонажі чужого сну.

      Ці приклади підводять до висновку, дуже важливого в контексті нашої книжки: не існує концепції реальності, незалежної від теорії або картини світу. Ми натомість будемо триматися погляду, який назвемо «модель-залежним реалізмом»: будь-яка фізична теорія або картина світу – це модель (зазвичай математична) і набір правил, які поєднують елементи моделі з даними спостережень. Саме в таких концептуальних рамках функціонує сучасна наука.

      З часів Платона філософи дискутують про природу реальності. Класична наука виходить із того, що існує реальний зовнішній світ, властивості якого чітко визначені й не залежать від спостерігача. Згідно з класичною наукою, у світі