Великий замисел. Стивен Хокинг

не простішою. Птолемей додав до кругових орбіт небесних тіл епіцикли, щоб модель точно описувала їхній рух. Було б іще точніше, якби додати епіцикли до епіциклів, а тоді епіцикли до епіциклів епіциклів. Ускладнивши модель, можна зробити її точнішою, але науковці вважають, що модель, яку «підкрутили» під спостереження, більше схожа на каталог даних, ніж на теорію, яка дає корисний принцип.

      У розділі п’ятому ми покажемо, чому багатьом людям здається неелегантною «стандартна модель», яка описує взаємодію елементарних частинок у природі. Та ця модель набагато краща, ніж епіцикли Птолемея. Вона передбачила існування кількох нових частинок до того, як їх виявили, і дуже точно описала результати багатьох експериментів, що їх учені проводили впродовж кількох десятиліть. Але в ній є десятки уточнювальних параметрів – їхні значення задають науковці, щоб вписатися у спостереження, вони не випливають із самої теорії.

      Виноски

      1

      Слово «теорія» у повсякденному житті та в науці має різні смислові обертони. У звичному лексиконі теорія – це щось «відмінне від практики», «недоведене», синонім гіпотези. Теорія в науці – це система найбільш достовірних уявлень про світ, яка виростає з гіпотез, перевірена експериментально і дає надійні передбачення; тобто наукова гіпотеза – не синонім наукової теорії. Простих людей збиває з пантелику слово «закон»: у Ньютона закон (щось твердо установлене), а в Дарвіна теорія (читай – щось недоведене). Тим часом закони Ньютона – це окремий випадок квантово-механічної теорії, а теорію Дарвіна (вона лежить в основі синтетичної теорії еволюції) підтверджує маса доказів, від палеонтологічних до молекулярно-генетичних. (Тут і далі прим. перекл.)

      2

      Алюзія на гумористичний роман британського фантаста Дугласа Адамса «Автостопом по галактиці» (1979). Штучний інтелект на «Головне питання Життя, Всесвіту і Всякого Такого», подумавши мільйони років, відповів «42». Це число в субкультурах стало мемом (безглузда відповідь на риторичне питання).

      3

      Пристрій, розроблений шотландським фізиком Чарльзом Вілсоном у 1910–1912 роках. Являє собою камеру, наповнену перенасиченою парою води, спирту або ефіру. Пролітаючи через камеру, заряджені частинки залишають іони, на яких конденсується пара, і виникає видимий слід.