Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності. Сергій Плохій

назви сарматських племен та земель, що були під їхнім контролем. За його словами, язиги та роксолани були «мешканцями кибиток», або кочовиками. Водночас відомий географ геть нічого не повідомляє про осіле населення лісостепу навколо Дніпра, не кажучи вже про лісисті райони далі на північ. На відміну від Овідія, він не жив серед народів регіону, та і його джерела не були настільки добрими, як у Геродота. Страбон скаржився на непоінформованість «щодо народів, які оселилися далі на північ». Він писав: «…через це я не знаю ані про бастарнів, ані про савроматів, одне слово, про жодні народи, які живуть над Понтом, і про те, як далеко вони від Атлантичного моря і чи межують із ним їхні землі».

      Якщо Геродот часто згадує Дніпро, то Страбон, схоже, був краще знайомий із Доном. Його джерела, імовірно, походили з Танаїса, грецької колонії у гирлі Дону, що належала до Боспорського царства, наймогутнішого об’єднання грецьких колоній, що відродилося з приходом римлян. Для Страбона Дон мав особливе значення. Він слугував «найсхіднішим кордоном Європи» – термін, що використовувався егейцями для того, щоб описати простір грецької присутності в зовнішньому світі. Страбон започаткував традицію, згідно з якою Європа лежала на захід від Дону, Азія починалася на схід від нього.

      Таким чином, на початку І тисячоліття нашої ери, коли римляни прийшли до понтійських колоній, українські землі знову опинилися на самому краю того, що стане західною цивілізацією. Дон, або північний кордон еллінського світу, тепер став східною межею Європи. Там він залишатиметься майже дві тисячі років до того часу, коли розростання Російської імперії у XVIII столітті перекроїть карту Європи, відсунувши її східний кордон аж до Уралу.

      Поділ понтійських степів на європейську та азійську частини позиціонував територію України як частину Європи, але мало що означав на практиці в римські часи. Страбон пише про сарматів на лівому й правому берегах Дону, а Птолемей, один із його наступників, у ІІ столітті нашої ери писав про дві Сарматії – європейську та азійську – поділ, що лишатиметься незмінним у працях європейських географів наступні півтора тисячоліття. Набагато важливішим від уявного східного кордону Європи був справжній цивілізаційний кордон між віддаленими колоніями на північному узбережжі Чорного моря та кочовиками понтійських степів. На відміну від грецьких колоній з їхніми укріпленнями, цей кордон ніколи не мав чіткої лінії поділу, натомість утворюючи широку зону взаємовпливів між колоністами та місцевим населенням, де перемішувалися мови, релігії й культури, і створюючи нові культурні та соціальні реалії.

      Надважливий кордон між кочовиками степу та землеробами лісостепу, що був відомий Геродоту, за часів Страбона став невидимим. Важко сказати, чи зник він повністю, чи середземноморські автори просто не знали про нього. Географія та екологія залишилися тими самими, а населення, імовірно, ні. Воно незаперечно прийшло в рух у середині І тисячоліття нашої ери, коли ми знову стикаємося зі згадками про регіон у працях грецьких учених.

      Розділ