Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності. Сергій Плохій

Ібрагім ібн Якуб, мавританський єврей із Кордови, який відвідав землі західних слов’ян у середині Х століття, вважав слов’янські шлюби міцними, а отримання посагу – одним із головних способів нагромадження багатства. Однак він зазначав, що й від юнаків, і від дівчат вимагалася наявність сексуального досвіду ще до весілля. «Їхні жінки, коли вийдуть заміж, не чинять перелюбу, – пише Ібн Якуб, – але дівчина, коли закохається в того чи іншого чоловіка, іде до нього та вгамовує свою пристрасть. Якщо чоловік одружується з дівчиною і виявляє, що вона незаймана, то каже їй: „Якби в тобі було щось хороше, то чоловіки б тебе хотіли й ти б напевно знайшла когось, хто зняв би твою цноту“. Потім він відправляє її назад і стає вільним від неї».

      Про слов’ян до Х – ХІ століть відомо дуже мало. Те, що ми знаємо, за великим рахунком, походить або від їхніх ворогів – візантійців та готів, або від християнських ентузіастів пізніших століть, таких як київський літописець, який бачив у слов’янах лише носіїв язичницьких забобонів. Обидва види джерел змальовують їх як варварів, які борються проти християнської імперії чи християнського віровчення та традицій. Не поміченим літописцями та значною мірою невідомим для нас залишається процес їхнього, переважно мирного, освоєння Східної Європи, що розпочалося від їхньої батьківщини, частина якої знаходилася у північно-східних регіонах сучасної України, і сягнуло аж до Балкан на південь, за Віслу й до Одеру на захід, до Балтійського моря на півночі та до Волги й Оки на сході. Слов’яни були хліборобами, які йшли слідом за навалами кочовиків, котрі зазвичай не знали, що робити із землею, яка не була степом і не підходила як пасовисько для їхньої худоби. Розселення слов’ян було повільним і здебільшого мирним, а його наслідки виявилися довготривалими.

      Розділ 3

      Вікінги на Дніпрі

      В Україні, як і майже в усій Європі, доба Великого переселення народів, або «варварських набігів», змінилася добою вікінгів, що тривала з кінця VIII до другої половини ХІ століття. Як і слід було очікувати, кінець «варварських набігів» не означав кінця вторгнень узагалі. Нові нападники прийшли з територій нинішніх Швеції, Норвегії та Данії. Це були вікінги, відомі також як нормани в Західній Європі або варяги у Східній. Вони грабували, підкорювали та керували цілими країнами чи їхніми частинами. Вони також змінили природу деяких держав, що вже існували на той момент, і створили нові.

      Коли ж усе це почалося? Є точна дата початку епохи вікінгів у Британії – 8 червня 793 року. Цього дня пірати-вікінги, які, ймовірно, прибули з Норвегії, напали на християнський монастир на острові Ліндісфарн біля англійського узбережжя та пограбували його. Вони втопили частину ченців у морі, а решту забрали в рабство і зникли з монастирськими скарбами на своїх дракарах. Протягом того самого десятиліття вікінги/нормани, які пізніше дадуть назву провінції Нормандія, з’явилися біля берегів Франції. Так почалася доба вікінгів.

      Візантійський двір