Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності. Сергій Плохій

крім усього іншого, дає добру уяву про внутрішню структуру скіфського суспільства та його економіку. У її центрі – зображення двох бородатих скіфів, які стоять на колінах і тримають у руках овечу шкуру. Враховуючи матеріал, з якого зроблено пектораль, це нагадує золоте руно аргонавтів – символ влади й царського сану. Ліворуч і праворуч від центральної сцени – фігури свійських тварин: коней, корів, овець та кіз. Є там і зображення скіфських рабів, один із яких, здається, доїть корову, а другий – вівцю. Пектораль залишає мало сумнівів у тому, що скіфи жили в патріархальному суспільстві, економіка якого залежала від тваринництва. Якщо зображення скіфів та свійських тварин показують внутрішній скіфський світ, то фігурки диких тварин на пекторалі більше розповідають нам про те, яким греки бачили найвіддаленіший кордон свого світу, ніж про справжнє життя понтійських степів. Леви й пантери переслідують вепрів та оленя, тим часом крилаті грифони – наймогутніші тварини в грецькій міфології, напіворли-напівлеви – нападають на коней, найважливіших тварин у житті скіфів.

      Переплетення культур, відображене в пекторалі, було продуктом тісних зв’язків між греками та скіфами, що дозволили Геродоту зібрати таку інформацію про скіфське життя, яку не зможуть надати жодні археологічні розкопки. Записаний ним міф про походження скіфів, безперечно, належить до цієї категорії. «За свідченнями самих скіфів, вони є наймолодшим з усіх народів», – стверджував Геродот у своїй «Історії». За легендою, він виводив їхнє походження від такого собі Таргітая, у якого було троє синів. «Коли вони ще правили цією землею, впали з неба чотири предмети, усі золоті: плуг, ярмо, бойова сокира та кубок» – так переповідав Геродот міф про походження скіфів. Двоє старших братів спробували підняти дари, та обпеклися полум’ям, і лише наймолодшому братові вдалося взяти та утримати їх. Він негайно був визнаний верховним правителем царства і родоначальником скіфського племені, відомого під назвою царських скіфів, яке панувало в понтійських степах і утримувало золото, що впало з неба. Скіфи, безумовно, вважали себе корінним населенням регіону, а не якимись зайдами. В іншому випадку вони б не заявляли, що батьками їхнього пращура Таргітая були бог неба та дочка Борисфена, нинішнього Дніпра, головної річки царства. Цей самий міф наводить на думку, що, хоч скіфами й керували кочовики, вони вважали себе також і землеробами. Знаряддя, подаровані їм небом, включали не лише ярмо, а й плуг, виразний символ осілої культури.

      Справді, Геродот описував скіфів, поділяючи їх на вершників та землеробів, кожна група займала власну екологічну нішу в Північному Причорномор’ї. На правобережжі Дніпра, якщо дивитися з корабля, що пливе на південь, просто над грецькою колонією Ольвією, від громадян та гостей якої Геродот дістав більшу частину знань про цей регіон, він ідентифікував калліпідів – імовірно, нащадків від змішаних шлюбів греків із місцевими скіфами. Північніше від земель царських скіфів, по