Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності. Сергій Плохій

сестру Анну до Криму. Вона прибула з почтом, до складу якого входило кілька християнських духовних осіб.

      Володимирове прохання про шлюб було виконане в обмін на гарантії, що варварський вождь (так сприймали правителя Києва в Константинополі) прийме християнство. Володимир пішов далі. Його хрещення започаткує процес християнізації Київської Русі й відкриє нову сторінку в історії регіону. Щойно весільна церемонія перебралася до Києва, Володимир прибрав пантеон язичницьких богів (у тому числі й наймогутнішого з них – бога грому Перуна) з пагорба на Дніпрі й відправив християнських священнослужителів хрестити населення Києва. Так почалося хрещення Русі – довгий та складний процес, що розтягнеться не на одне століття.

      Наше головне джерело з історії хрещення Русі – київський літописець – пише, що уваги Володимира домагалися мусульмани-булгари, юдеї-хозари, християни-німці (представники Папи Римського) та грецький учений, який говорив від імені візантійського християнства – релігії, яку обрав Володимир. Історія про вибір віри, розказана в «Повісті минулих літ», звичайно ж, багато в чому наївна. Але вона відображає реальні альтернативи, з якими зіткнувся київський правитель і серед яких йому дійсно довелося вибирати. Володимир обрав релігію найсильнішої держави регіону, де імператор був не менш важливою (а фактично більш важливою) духовною особою, ніж патріарх. Обравши християнство, він отримав престижний шлюб з представницею імператорської родини, що швидко підняло статус його династії та держави. Він узяв собі те саме ім’я, що й імператор – Василь, засвідчивши цим, що у Візантії він знайшов політичну та релігійну модель, яку наслідуватиме в себе вдома. Покоління по тому київські інтелектуали, зокрема митрополит Іларіон, порівнюватимуть його з імператором Костянтином, а хрещення Русі з проголошенням християнства офіційною релігією Римської імперії.

      Безумовно, візантійська політична та церковна еліта допомогла Володимиру зробити «правильний» вибір. Вони були незадоволені його одруженням, та аж ніяк не наверненням у їхню віру. Візантійці почали посилати своїх місіонерів до регіону невдовзі після того, як русичі-вікінги напали на Константинополь 860 року. Уже тоді патріарх Фотій Константинопольський, той самий ієрарх, який лишив нам опис першого нападу вікінгів на столицю Візантії, відправив одного зі своїх найкращих учнів, Кирила Солунського, до Криму, а потім до Хозарського каганату. Разом зі своїм братом Мефодієм Кирило упорядкував первісний варіант церковнослов’янської мови, спеціально створений для перекладу грецьких текстів слов’янськими мовами. Ці двоє людей пізніше стали відомі як апостоли слов’янства й були канонізовані. Спроби навернути київських правителів у християнство робилися ще задовго до Володимирового хрещення, про що свідчить історія його баби Ольги, яка стала першою християнською княгинею у Києві, діставши ім’я Олена. Поширюючи християнство, візантійські еліти здобували