Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності. Сергій Плохій

а з ними влада й престиж. Руські вікінги ніколи не мали наміру повалити Візантію, але намагалися просунутися якомога ближче до імперії та її столиці, організовуючи численні походи на Константинополь.

      Загибель Святослава 972 року завершила важливий період в історії Русі та її відносинах із могутнім південним сусідом. Для двох наступних поколінь київських правителів зближення з Константинополем було не менш бажаним, ніж для Святослава. Але його наступники цікавилися не лише грішми та торгівлею, а й владою, престижем і високою культурою, якою володіла Візантія. Замість завоювати Константинополь на Босфорі, як це намагалися зробити їхні попередники, вони вирішили відтворити його на Дніпрі. Цей поворот у відносинах Русі з візантійськими греками та нові сподівання київських князів вийшли на перший план під час правління сина Святослава Володимира та його онука Ярослава. Ці двоє керували Київською імперією більш ніж півстоліття, і їм часто приписують її перетворення на справжню середньовічну державу – з більш-менш окресленою територією, системою управління і, не в останню чергу, ідеологією. Остання здебільшого прийшла з Візантії.

      Як київський князь син Святослава Володимир був менш войовничим та амбітним, ніж його батько, але, як виявилося, успішнішим у досягненні своїх цілей. Йому було п’ятнадцять років, коли помер його батько, у нього було троє братів, які теж прагнули трону, але нова хвиля прийшлих скандинавів полегшила йому шлях до влади. Перед тим як боротися за київський престол з одним зі своїх братів, Володимир прожив понад п’ять років як біженець у Скандинавії, на прабатьківщині свого клану. Він повернувся на Русь із новим військом вікінгів. Київський літописець розповідає, що після того, як Володимир узяв Київ, його вояки попросили платні. Він пообіцяв розрахуватися даниною з місцевих племен, однак виявився неспроможним її доправити. Замість цього він призначив командирів вікінгів намісниками фортець, побудованих на кордоні зі степом, дозволивши решті вояків вирушити в похід на Візантію. Він також наказав своїм людям не пускати цю армію в міста й запобігти її поверненню.

      Підрозділи вікінгів залишалися важливою частиною армії Володимира після його вступу на престол, але розповідь у «Повісті минулих літ» висвітлює серйозну напругу між ним та дружинниками, що була характерною ознакою його правління. Це «друге пришестя» вікінгів дуже відрізнялося від першого. Тепер вони прийшли не як торговці чи правителі, проте як найманці на службі у правителя, який був вікінгом за походженням, але передусім був відданий власному князівству. Володимир не мріяв перенести столицю на Дунай. Він задовольнявся тими можливостями, що мав на Дніпрі. Зрештою, Володимир позбудеться не лише величезного впливу князівської дружини, а й племінних еліт. Він протидіяв місцевим князькам, призначаючи своїх синів та членів родини управляти різними частинами імперії, заклавши передумови для появи майбутніх князівств під зверхністю Києва.

      Так закінчувалася