Життя як сон. Одна людина – два життя. Валерій Олександрович Псьол

то мало гріху, ви ж, жуки, п’єте без мене! – звичайно, Діма з викладачем ніколи не випивав, проте хлопці дружно посміялися з цього жарту. – Ти краще розкажи, як там у тебе з Лізою. І це, ти пиво будеш, щоб розмова краще йшла? А то я вже прикупив по дорозі кілька пляшечок.

      – А, от чого, виходить, я тебе тут вже стільки чекаю! – в жарт вигукнув Діма.

      – Винен, каюсь, – засміявся Василь. – Так тобі доставати пиво?

      – Ще питаєш?

      І Вася дістав зі свого рюкзака дві пляшки пива і відкрив їх по черзі за допомогою запальнички. Хлопці випили по ковтку, закурили, і лише потім Діма почав розповідати про свої вихідні. Його історія була дещо довшою, ніж у друга, тому він спершу не знав з чого почати, але розповідь пішла сама собою. Розповідаючи, Дімі не хотілося упускати ніяких подробиць, через що історія цих кількох днів зайняла майже добрих двадцять хвилин. Вася ж лише зрідка перебивав, уважно слухаючи і дивуючись, почувши про ці незрозумілі сни або не сни, що ще треба було вирішити. Закінчив свою розповідь Діма лише за другою пляшкою пива, не забувши додати в кінці історію і про майже втрачений телефон, і про те, що ніяк не може чомусь додзвонитися до Лізи. Вислухавши все і зробивши кілька ковтків пива, щоб переконатися, що розповідь вже закінчено, Вася, таке відчуття, вже був готовий винести свій вердикт. Тим часом хлопці вже підійшли до Діминого гуртожитку і вирішили сісти за столиками недалеко від нього.

      – Все? А ти комусь ще дзвонити пробував? Може, у тебе просто мобільний упав, там щось зламалося, і з якоїсь причини з нього взагалі не можна нікому подзвонити. Набери мене.

      Діма слухняно набрав номер друга, однак виклик пішов і незабаром телефон у кишені того задзвонив.

      – А тепер іще раз набери Лізу, може вже все налагодилося, – таке враження, що із усього розказаного останнє зацікавило Васю найбільше.

      Діма вже в черговий раз зателефонував коханій, але виклик все одно не йшов.

      – Ось бачиш, нічого, щоб йому пусто було! Та й чому, зрештою, з усього, що я розповів, тебе зацікавило тільки останнє, найменш цікаве?

      – Тому що, Дімон, це останнє ми якраз і можемо зараз вирішити. А над іншим будемо потім вже думати. Ти ж не забув, що я тобі постійно говорю? Проблеми треба вирішувати в міру їх надходження. Так що, спробуй тепер її набрати з мого телефону. Якщо й цього разу не вийде, значить це щось у неї з телефоном сталося, – запевнив його Василь.

      – Та не думаю, адже тоді б сказали, що абонент знаходиться поза зоною покриття, а там мовчали, навіть гудків не було, – спробував заперечити Діма, але його друг як завше був непереконливим.

      – Це ж МТС, ти що, хотів від них нормального зв'язку? На, телефонуй, і нічого відмовлятися, – з цими словами Вася простягнув Дімі свій телефон. Той переписав Лізин номер і натиснув кнопку «викликати».

      – О, з твого пішли гудки! – вже через декілька секунд радісно вигукнув Діма.

      Але не встиг Василь нічого відповісти, як Ліза вже взяла слухавку.

      – Алло? –