Життя як сон. Одна людина – два життя. Валерій Олександрович Псьол

дуже дякую. Ви просто врятували мені життя, – відразу подякував Діма водієві за допомогу.

      – Та нема за що. Я тобі взагалі що скажу: тобі дуже пощастило, що він отак забився, і що тобі ніхто не подзвонив за весь цей час, а то навряд чи ми б його тепер знайшли, – спокійно відповів водій і направився до виходу.

      – Ще раз дякую! – не переставав говорити слова ввічливості Діма.

      – Та, добре-добре тобі, не треба подяк, – відразу відмахнувся від нього водій. – Просто на майбутнє будь акуратнішим та слідкуй за речами, бо сьогодні пощастило, а завтра – хтозна.

      Відійшовши від автобусу, Діма вирішив в першу чергу зателефонувати Лізі, але гудків не було. Набрав ще раз – знову тиша. Набираючи виклик втретє, хлопець вже дивився на екран телефону, де було написано коротке системне повідомлення «Call rejected».

      «Гаразд, прийду до гуртожитку ввечері та розберуся, хоча, певно, це просто черговий збій в мережі», – подумав Діма й вирішив тепер зателефонувати своєму другові, з яким повинен був зустрітися. Але не встиг юнак набрати номер Василя, або точніше Васі, як його звали всі друзі, як той сам зателефонував йому.

      – Привіт, Дімон, як ти, уже доїхав? – залунав із слухавки бадьорий голос друга.

      – Так, ось тільки на вокзалі з автобусу вийшов.

      – Добре, тоді почекай мене там, а я через пару хвилин буду.

      – Окей, чекаю.

      – Стій, де стоїш, зрозумів?

      – Так, стою, – відповів Діма і посміхнувся. Все-таки, початок дня не можна було назвати поганим.

      Він мало не втратив телефон, але світ не без добрих людей – допомогли знайти. Колись Донецьк називали бандитським містом, але за два роки навчання і життя тут його так ніхто і не обікрав. Після минулорічного Євро-12, Донецьк ще більше змінився на краще, так що, тепер він був пристойним європейським містом. Йому, коли Діму не обманювала пам’ять, було менше ста п'ятдесяти років, тому ніяких старих районів тут і бути не могло, зате транспортна розв'язка в місті була відмінною – майже не було ніяких пробок. Молоде європейське місто в молодій європейській країни. Чисті величезні парки, сквери, акуратні вулиці. А чого тільки вартий унікальний парк Кованих фігур, основними елементами якого було більше сотні скульптурних композицій, викуваних ковалями із заліза. А Донбас-Арена! Справді перлина Донецька! Діма полюбив це місто відразу, і до сих пір любив його, незважаючи ні на що. Звичайно, він не хотів в нього повертатися, адже кохання до однієї людини завжди сильніше від симпатії мільйонному місту. Але це було не на довго. Юнак дуже сподівався, що у нього все ж вийде об'єднати ці свої дві палкі любові в одну – і вже через декілька місяців вони з Лізою будуть жити разом тут, в такому улюбленому і рідному Донецьку.

      І все було б відмінно, якби не тополиний пух, який з радістю зустрів Діму і вже поспішив укласти його в свої обійми, раз у раз намагаючись потрапити до нього в очі або ніс. І начебто, лише чотири дні не був тут хлопець, але ці чотири дні тяглися настільки довго, що він радів всьому в місті, навіть