Наодинці з життям. Поезія. Юрій Пересічанський

ситі,

      Споглядають із хмар бізнес-янголи брендів святих.

      Що мені до прекрасного тління всесвітньої плоті

      З ароматами трупних мелодій в чеснотах попси,

      Якщо взята в заклад за майбутнє купюра підлоти

      Номіналом до вічності має вже ось дорости.

      В біороботах міст електричними руслами вулиць

      З негативу гріха електронного натовпу струм

      Переносить розряд суєслів'я рекламного гулу

      В позитив розпіарених іміджів фейкових сум —

      Та від блискавки щирого погляду наглої смерті

      Заземлити хто встигне у небо свої молитви,

      Той зуміє із вічної пам'яті Господа стерти

      Відпрацьовані файли безглуздих потуг лжемети.

      Теплий січень

      Ще вчора грізні вензелі морозу

      тримали вікна владою зими

      в покорі срібній сліпоті, і ми

      в чотиристінну пообідню прозу

      поезію світів позавіконних

      впускали крізь святковий карнавал

      феєрій, скло віконне на кришталь

      перечакловуючи віхол гоном.

      Відлига зранку ж розвінчала гонор

      пергаментів імперських у вікні:

      гілля каракулі – чорновики

      веснянки самозваної, відозви

      повсталої посеред заметілей,

      нарозхрист вплетеної в далей плин,

      з-під січня визволеної весни

      прозрілі раптом вікна нам відкрили.

      Чотири вітри тепло б’ють у груди,

      кайдани впали, руки – для обійм,

      та мерзне пролісок на самоті —

      пройшов бо грудень, та ще ж лютий буде.

      Гопак

      Гоп – направо зліва – сіни літа навстіж,

      Ех, дівкам даруйте ранки на вінки.

      Сутіні не треба – всі марноти навпіл,

      Геть від сумування з гуком навстрибки.

      Щебетання – в серце, душу всю – назовні,

      Очі – в очі, руки – в тебе на плечах.

      Свято і неділя – очі сонця повні,

      Ех, запам'ятаюсь я полян очам!

      Пил, підбори – закрут, в боки – уклонився:

      З пилом я музики з вітром підібрав.

      Ех, цимбали й скрипка, бубон і сопілка —

      Хоровод хмаринок з небом закружляв.

      До заграви – радість, далі – щастя й щастя,

      Далі вже не буду віку дівувать.

      До цілунків – жарти, далі – гру на застіб,

      Далі вже господарем буду гарувать.

      На Купала скоки з ватри і до зірки —

      Поведе так Місяць Нічку до вінця —

      Попіл суму, кпинів і образ прогірклих

      Полум'я розвіє —

                                   гоп-ца —

                                              гоп-ца-ца!..

      Гоп – наліво справа – сіни літа навстіж,

      Ех, дівкам даруйте ранки на вінки:

      А дівкам би – танці, а дівкам би – заміж,

      Голови крутили щоби парубки.

      Оце так!

                    Оце так!

                                 Оце так