Убивство у Мюнхені. По червоному сліду. Сергій Плохій

з Мальти. Одним із джерел інформації був Кім Філбі, офіцер зв’язку між МІ6 і ЦРУ і подвійний агент, завербований радянською розвідкою у 30-ті роки. Оперативники Міністерства державної безпеки чекали в засідках: на пошук парашутистів було піднято чотирнадцять літаків і майже тисячу сто офіцерів і солдатів.

      Але Мирону Матвієйку пощастило. Висадка пройшла точно за планом, група нікого не втратила. Їм вдалося знайти один одного на землі і втекти від переслідувачів. Парашутисти були озброєні іспанськими пістолетами Llama, британськими Sten, мали чималі суми готівкою в рублях та інвалюті, багато консервів і могли дуже довго протриматися в лісах, не потребуючи контакту з місцевими жителями.

      Наприкінці травня Матвієйку доповіли, що вдалося встановити контакт з Василем Куком, лідером українського опору – найпотрібнішою людиною. Люди, що выдрекомендувалися посланцями Кука, привели Матвієйка у штаб одного з місцевих командирів. Після років еміграції Матвієйко дуже хотів зустрітися з побратимами по той бік лінії фронту. Та й вони були раді побачити емісара із Заходу. Вони разом поїли, випили і збиралися викурити цигарку-другу, аж після слів «закуримо» раптом напали і скрутили Матвієйка. Він не мав сили опиратися – у воду, яку він щойно пив, було домішано снодійний порошок «Нептун-47». «Повстанці» виявилися агентами радянських спецслужб, у такому ж загоні кілька місяців тому почав служити Сташинський[35].

      Несподівано для Матвієйка агентом МДБ виявився один з членів його групи – Євген Гура, відомий в українському підпіллі під псевдо Славко. Саме він здав точну інформацію, яка дозволила спіймати Матвієйка. Гура, двадцятисемирічний кур’єр, який обійшов усі перешкоди минулого року і доправив Бандері важливі листи від Василя Кука, був насправді агентом польської комуністичної контррозвідки. Він воював у складі УПА на українських територіях, які за Ялтинськими угодами відійшли Польщі. Польські спецслужби заарештували його в результаті зради командира загону. Гуру завербували в обмін на гарантії свободи йому і його сестрі, яку теж затримали поляки. Гура погодився і пізніше перейшов під крило МДБ. У квітні 1950 року він зустрічався з лідерами опору в Україні, а в жовтні того року його разом з іншим кур’єром відправили у Німеччину. Того ж місяця він дістався Мюнхена з листами від Кука. У листах, сфальшованих чекістами, Кук пропонував Бандері відправити свого представника в Україну, щоб обговорити проблеми в стосунках між різними фракціями націоналістичної еміграції.[36].

      У Мюнхені Гуру сприймали як героя, він погодився долучитися до групи Матвієйка і поїхав в Англію на спецпідготовку. З Лондона йому вдалося повідомити МДБ про десант. Після висадки Гура мав встановити контакт між Матвієйком і Куком. З цією метою йому дозволили залишити групу в лісі і поїхати у Львів. Гура зайшов у буфет на залізничному вокзалі випити чарку й перекусити і одразу потрапив на око інформаторці МДБ. Уся місцева мережа інформаторів чекала на нього кілька тижнів. Невдовзі

35

Д. Вєдєнєєв і Ю. Шаповал, «Мальтійський сокіл, або Доля Мирона Матвієйка», Дзеркало тижня, № 30 (11 серпня 2001).

36

Степан Бандера у документах, 2: 384–413.