Убивство у Мюнхені. По червоному сліду. Сергій Плохій

Читать онлайн.
Название Убивство у Мюнхені. По червоному сліду
Автор произведения Сергій Плохій
Жанр Биографии и Мемуары
Серия
Издательство Биографии и Мемуары
Год выпуска 2016
isbn 978-617-12-4033-9, 978-617-12-3855-8, 978-617-12-4031-5, 978-617-12-4032-2



Скачать книгу

запідозрив, що діло нечисте, але Марія наполягала, і Лаба їй повірив. Він зробив це всупереч наказам керівництва підпілля, яке вимагало, щоб усі нові члени проходили перевірку й випробувальний термін. Лаба повністю довіряв Сташинському, зрештою, це був брат його нареченої, член родини.

      Сташинський зрадив довіру. Двічі він надсилав листи Ситняковському з планами засади на Лабу і його товаришів. Листи були написані морзянкою, яку Лаба прочитати не міг, він був упевнений, що Сташинський листується з дівчиною, яку зустрів у Львові на навчанні. Лаба не хотів втручатися у любовні справи свого майбутнього шурина. Саме за планом Сташинського 14 червня 1951 року чекісти влаштували засідку і вбили Лабу та ще одного повстанця. Їхні тіла виставили привселюдно, щоб залякати місцеве населення. Через два дні Сташинський подав докладний агентурний звіт[26].

      В одному з листів-морзянок Сташинський повідомляв Ситняковському, що зустрів убивцю Ярослава Галана, замах на якого так розлютив Сталіна і налякав Хрущова, що радянська влада почала наступ на підпілля по всіх фронтах. Убивцю звали Михайло Стахур. Не минуло й місяця після вбивства Лаби, як спеціальний загін МДБ заарештував Стахура. Чекісти змусили літню родину, яка передавала повстанцям харчі, підсипати в компот снодійний порошок. Коли порошок подіяв, Стахура і трьох інших партизан схопили. Одним із них виявився Ярослав Качор, кілька місяців тому саме він радив Лабі не брати Сташинського. Стахура судили і в жовтні 1951 року стратили. Його спільника Лукашевича розстріляли ще в березні, коли Сташинський ще був у лісах[27].

      Убивство Лаби і арешт Стахура викрили Богдана – сумнівів, що він діяв за наказом чекістів, не лишилося. Новина стала шоком для родини Сташинських, їх почали уникати односельці, серед яких було багато прихильників підпілля. Ті самі люди, яких Богдан хотів урятувати, пішли проти нього – сім’я, по суті, відмовилася від сина і брата. У липні сестра Ірина знайшла його у Львові і сказала, що родина, особливо мати й Марія, не хочуть більше його бачити і знати. Колишній світ Сташинського було зруйновано. Він лишився на волі, отримав змогу продовжити навчання, але без підтримки сім’ї вижити було дуже важко. Студенти, які не могли розраховувати на допомогу родини, іноді жили по шестеро в одній кімнаті, харчувалися найдешевшими харчами, а картопля була святом[28].

      Утім, чекісти дотримали слова. Хоч на основі інформації Богдана було заарештовано шестеро людей, Сташинських арешти не зачепили. До того ж чекісти запропонували Богданові вибір: продовжити навчання в педінституті або працювати у спецслужбі із зарплатню 800–900 карбованців на місяць, що було втричі більше від зарплати сільського бібліотекаря, за студентськими мірками – вели чезна сума. Сташинський згадував, що це була просто пропозиція, теоретично, від неї можна було відмовитися, але він відчував, що шляху назад немає. І справді, йому не було куди йти. Він врятував родину, зрадивши її. Новою сім’єю і новим домом стали для нього



<p>26</p>

Автобіографія Богдана Сташинського, 14 жовтня 1952, Дело оперативной разработки. Кличка “Тарас”, т. 1, л. 3–11, тут 9–11; «Агентурное донесение» Сташинского Ситняковскому, 27 января 1951, там же, л. 241–241 об.; «План мероприятий по внедрению агента “Олега” в бандбоевку провода ОУН “Кармелюк”», подготовил капитан Ситняковский, одобрил полковник Чоботов, 27 февраля 1951, там же, л. 65–67; «Агентурное донесение». Источник: “Олег”. 16 июня 1951, л. 71–101; письма Сташинського Ситняковскому, там же, л. 249–259.

<p>27</p>

Сташинский Ситняковскому, 16 апреля 1951, Дело оперативной разработки. Кличка “Тарас”, т. 1, л. 253; Московські вбивці, с. 135–137; Світлана Вороз, «Його вчинкам немає виправдання», Голос народу, 23 листопада 2013; Роман Василько, «Злочин: Хто гострив сокиру?» ОУН-УПА, http://oun-upa.org.ua/articles/vasylko.html; Веденеев и Шевченко, «Признался!.. Забирайте!».

<p>28</p>

Овсійчук, «Півстоліття тому»; Михаил Кравченко, «Трезубец в петле», Русское воскресение, www.voskres.ru/army/publicist/kravtshenko.htm.