Шостий. Спогади про майбутнє. Євген Магда

шахтарі природно прийшли до Києва, вимагаючи економічних та політичних змін стукотом порожніх пластикових пляшок об асфальт урядового кварталу. Верховна Рада, яка на той момент була центром політичної влади країни, не змогла опиратися тиску, а істеблішмент не мав консолідованої позиції. Особливої пікантності ситуації надає той факт, що на посаді в.о. прем’єра України встиг попрацювати Юхим Звягільський. Він не лише контролював потужну шахту імені Засядька, але й зміг пересидіти не прості для себе часи на історичній батьківщині в Ізраїлі. До речі, Юхим Леонідович – єдиний парламентарій в Україні, який мав депутатський мандат у всіх восьми скликаннях Верховної Ради, своєрідний «вічний представник шахтарів».

      Леонід Кравчук (ліворуч), Станіслав Шушкевич (в центрі) і Борис Єльцин (праворуч) після підписання угоди про створення СНД у Біловезькій пущі

      Відновлення восени 1993 року діяльності Комуністичної партії України на чолі з Петром Симоненком (той, на відміну від лідера соціалістів Олександра Мороза, апріорі був готовий на роль спаринг-партнера влади) та криваві події жовтня того ж року в Москві змусили українське керівництво шукати шляхи виходу з політичної кризи. Послідовні дострокові вибори Верховної Ради та Президента України з різницею в три місяці мали забезпечити умови для перезавантаження політичної системи та нового імпульсу для розвитку незалежної України. Проте для Леоніда Кравчука гра в демократію (вся логіка перебування на посаді наче підштовхувала його до подібного випробування) обернулася виходом на дострокову політичну пенсію.

      Леонід Макарович зробив ставку на образ державника, який був популярним насамперед для населення західноукраїнських областей, де радість з приводу проголошення Незалежності перекривала наявні соціально-економічні проблеми. Леонід Данилович був найбільш переконливим депутатом-мажоритарником за результатами парламентських виборів у березні 1994 року та зумів знайти спільну мову з багатьма представниками регіональної еліти, пообіцявши їм збереження позицій.

      Перемога в першому турі президентських перегонів стала для чинного Президента пірровою, оскільки на другий тур штаб Кучми зумів мобілізувати всі сили та забезпечити вищу явку в регіонах, де претендент на президентську посаду мав більшу популярність. До речі, Україна побачила і перші в новітній історії телевізійні дебати фіналістів президентських перегонів, формат яких згодом перетворився на важливий компонент основної політичної події п’ятирічки.

      Утім своєю поразкою Кравчук зумів забезпечити, як пафосно це б не звучало, подальший демократичний поступ України, адже влітку 1994 року (цікаво, що надалі президентські вибори в нашій країні влітку не проводили) відбулося перше на пострадянському просторі мирне передавання влади від одного президента до іншого. На тлі сепаратистських настроїв у тогочасному Криму це було реальним