Шостий. Спогади про майбутнє. Євген Магда

з найбільших міфів кінця 80-х років ХХ ст. про «Україну – європейську житницю» примусили першого Президента грати тією кадровою колодою, що була на руках. Примітно, що Україна уникнула властивого, зокрема, Польщі та країнам Балтії повернення емігрантів з вимогами про інтеграцію до системи влади, наша держава обійшлася власними кадровими резервами.

      Президент України Леонід Кравчук і Президент Росії Борис Єльцин підписують Біловезьку угоду. 8 грудня 1991 р.

      Восени 1992 року радянського господарника зі стажем Вітольда Фокіна змінив на посаді прем’єр-міністра країни власник депутатського мандату та виходець із когорти «червоних директорів» Леонід Кучма. Не надто красномовний, проте впливовий колишній керівник найбільшого у СРСР підприємства започаткував одну з перших в Україні політичних традицій: щоб перемогти попередника на президентських виборах, потрібно отримати необхідний досвід, пропрацювавши під час його президентства в Кабінеті Міністрів.

      Леонід Кучма дещо емоційно пропонував своїм колегам по парламентському скликанню (до ухвалення Конституції можна було суміщати представницький мандат та портфель в уряді) визначитися, яку економічну модель має будувати, та, отримавши відповідний дозвіл Верховної Ради, намагався розв’язати поточні економічні проблеми внаслідок видання урядових декретів. Деякі з них заслуговують на увагу, проте здійснити економічне диво президентський тезко не зміг, і у вересні 1993 року пішов у відставку. Як з’ясувалося – готуватися до тривалої президентської кар’єри.

      Інститут представників Президента на місцях, створений у березні 1992 року, так і не зміг забезпечити високої керованості держави, хоча з його кадрів вийшла низка відомих політичних діячів сучасної України. Після тривалого панування планово-адміністративної економіки забезпечити економічне диво можна було хіба що шляхом радикальних перетворень. Проте Кравчук (і не лише він) не наважувався діяти рішуче. Частково керманичам незалежної України вдалося мавпувати окремі російські економічні перетворення, на щастя, уникнувши розстрілу власного парламенту. Зрештою, і цивілізований світ не міг надто допомогти методологічними порадами, оскільки розпад СРСР та зникнення величезної машини командно-адміністративної економіки не сприяли випрацюванню ефективних рецептів для збереження у звичному обсязі добробуту десятків мільйонів людей.

      Для багатьох українців уособленням економічної політики Леоніда Кравчука стала «кравчучка» – двоколісний візок з ручкою, на якому українці перевозили мішки та ящики з городиною, побутову техніку та інші корисні вантажі. Якщо говорити предметно, основна проблема 90-х років ХХ ст. полягає в тому, що власники «кравчучок», як і «човники», які почали привозити в Україну товари широкого вжитку, не потрапили до коридорів влади як особи, наділені народною довірою. Соціальні ліфти були