Париж для самотніх та інші історії (збірник). Джоджо Мойєс

чекали на нього в кафе, щоб зробити сюрприз. Я й досі пам’ятаю все так, ніби це було вчора. Ми сиділи за столиком, голодні, намагаючись не дивитися на меню, і не розуміли, чому його так довго немає.

      «Благаю, не бовкни щось дурне, – думає Нелл. – Не нахиляй голову набік, намагаючись вигадати щось, щоб мене підбадьорити».

      Але Фаб’єн мовчить, а тоді, після тривалої паузи, його слова беззвучно падають у воду:

      – Погано. Мені дуже шкода.

      – Мою маму це дуже травмувало. Вона тепер майже нікуди не виходить. Я намагаюся переконати її переїхати, адже дім, у якому вона зараз живе, занадто великий для неї однієї. Але вона не хоче звідти їхати.

      – Але ти пішла іншим шляхом.

      – Не зрозуміла. – Нелл повертає обличчя до нього.

      – Ти вирішила… ще приказка така є… взяти долю у власні руки?

      – Еге ж. Слухай, мені… – промовляє вона, намагаючись проковтнути клубок у горлі.

      Раптом Фаб’єн звертає увагу на щось над ними:

      – Тримайся. Треба трохи зменшити швидкість.

      Перш ніж до Нелл повертається здатність говорити, Фаб’єн уповільнює човен і показує вгору. Нелл дивиться, на що він показує рукою.

      – Що це?

      – Міст мистецтв. Бачиш ці відблиски? Це замочки кохання. Чула про них?

      Нелл дивиться вгору, на крихітні замочки, які висять так щільно, що перила мосту стали опуклими й блискучими. Усе це кохання. Ці мрії. На мить вона замислюється, скільки цих пар і досі разом. Скільки з них щасливі, скільки закоханих порвали одне з одним, скільки померло. Вона відчуває, що Фаб’єн дивиться на неї. Раптом її серце починає стискатися.

      – Я також хотіла повісити один. Залишити якусь річ на пам’ять. Доки ми будемо… я буду тут.

      Раптом вона відчуває його вагу в сумочці. Вона дістає замок і кладе на лавку поряд. Якусь мить просто дивиться на нього.

      – А знаєш що? Це дурна ідея. Поки я сюди їхала, то прочитала в газеті новину, що від ваги всіх цих замків цей клятий міст скоро просто обвалиться. То який у цьому взагалі сенс? Це просто безглуздо. – У її голосі відчуваються нотки злості, які дивують її саму. – Ти просто знищуєш те, що любиш. Чим більше замків, тим важчим буде міст. Тож люди займаються дурницею.

      Фаб’єн дивиться вгору, поки вони повільно пропливають під мостом. А тоді промовляє:

      – Думаю, мій також десь… там. Ти маєш рацію. Це лише безглуздий шматок металу. Він нічого не означає. – Він дивиться на годинник і додає: – Alors[14]… уже майже шоста. Нам час повертатися.

* * *

      За півгодини вони вже стояли біля готелю. Ранок був доволі прохолодним, і сонце ще тільки починало прокидатися.

      Нелл знімає куртку Фаб’єна, уже сумуючи за її теплом.

      – Ці замки, – промовляє вона, простягаючи йому куртку, – це довга історія. Але я не мала на увазі, що ти…

      – De rien[15], – перериває її Фаб’єн. – Моя дівчина постійно казала, що я літаю в мріях. І вона мала рацію.

      – Твоя дівчина?

      – Колишня дівчина.

      – Що ж, зараз я також літаю в мріях. – Нелл не

14

Гаразд (франц.).

15

Нічого (франц.).