Народна медицина і магія українців. Ірина Ігнатенко

Малинського р-ну Житомирської обл.,вересень 2004 рокуПомста чарівника за завдану образу

      Женивсь Михаїл, хлопець один. Да вже треба, шоб у суботу свадьба була, а вон пошов да видер з його (чаклуна. – І. І.) вулика меду, видер мед йому, да ще й напаскудив. До той дід казав, шоб вон той мед забрав та був не напаскудив, я йому нічого не зробив би, а так, каже, побачите кумедію, не буде свадьби, а будуть похорони. Отак і було!

Записано Іриною Ігнатенко у с. Червона Волока Лугинського р-ну Житомирської обл.,листопад 2005 рокуЗведення зі світу чаклункою дівчини

      Свадьба була. Він ходив до однієї дівки, а другу узяв, і тієї дівки мати зробила, шо та нєвеста сиділа за столом і шось їй зробилось, і вона вискочила і побігла, і її дві неділі шукали, потім десь нашли, так вона бідненька, вони не жили, вона замуж не йшла… вона вмерла.

Записано Іриною Ігнатенко у с. Червона Волока Лугинського р-ну Житомирської обл.,листопад 2005 рокуВажка смерть чаклунки

      Ну, колись моя баба розказувала, шо колись кума да своюй хрещениці зробила сухоття. Таке насилали, шо дитина сохне, сохне і плаче, кричить… ну, крикси наслала. А вже та кума уже перед смертю – вже вона лежить, вмирає. Вона їй і до корові робила, вона їй багато чого робила, та кума. Тай як вже стала вмірать і не може вмерти. Вона послала до куми – хай кума прийде, я в неї попрошу прощенія, шоб вона простила. Кума прийшла, а вона каже: «Кумочко, родненька, прости мені – я тобі зробила од молока, шоб молока не було». Кума каже: «Я прощаю, хай і Бог прощає», – да й пошла. Ну, та баба знов не може вмерти, що ж, вона ще багато знає, скілько наробила. А тоді знов присилає, та знов приходить, вона знов од чогось просить прощенія, та кума знов її простила. Потім вже за третім разом знов вона її зве. Приходить кума, а вона каже: «Кумочко родненька, прости мене, що я своїй хрещениці зробила крикси, а ти по ночам не спала да з тим дитям мучалась». А вона каже: «Знаєте, кума, шо усе прощаю, а цього низашо не прощу, незашо, мучтесь і ви, так як і я мучалась». І, кажуть, стуль зривали, хату розкривали, не можна було вмерти. Двора орали – аж тоді вона сконала. Да й то насилу вмерла.

Записано Іриною Ігнатенко у с. Лисівка Попільнянського р-ну Житомирської обл. від переселенки з с. Великі Кліщі Народицького р-ну Житомирської обл.,серпень 2003 року«Прихід» мертвої чаклунки з «того світу» та її шкода живим

      Крутить того, хто володіє лихим, до так і душу його крутить буде. До треба кому-небудь його передать, бо він як буде вмирать, до ніяк не зможе вмерти. Колись розказувала моя мати, шо одна баба знала, да никому не передала, до стуль зривали. Реве, кричить, а умірать не може. Зривають стелю у хаті – вмерла. До дехто старається передать кому-небудь <…> Вовкова Ульяна то вон багато чого людям робила, то її поховали, і ви знаете, шо вона і з того світу вставала да людям робила шкоду. І голосить, кричить, ходить по полях, а тоді юй взяли, да кажуть вивезти, да межу переїхать, да завезли її да десь там і закопали, а тоді покинула ходити,