Загадковий нічний інцидент із собакою. Марк Геддон

її до будинку.

      Я відірвав голову від трави.

      Чоловік-поліцейський присів біля мене навпочіпки й запитав:

      – Юначе, ви не хочете мені пояснити, що тут відбувається?

      Я сів і відповів:

      – Собака помер.

      – Це я вже збагнув, – сказав він.

      – Гадаю, хтось убив собаку, – додав я.

      – Скільки тобі років? – спитав він.

      – 15 років, 3 місяці й 2 дні, – відповів я.

      – І що саме ти робив у цьому саду? – поцікавився він.

      – Обіймав собаку, – сказав я.

      – Чому ти обіймав собаку? – спитав поліцейський.

      Це було складне запитання. Мені цього хотілося. Мені подобаються собаки. Мені стало сумно, коли я побачив, що собака помер.

      Поліцейські мені також подобаються, і я хотів належним чином відповісти на запитання, але чоловік-поліцейський не дав мені часу, аби правильно сформулювати відповідь.

      – Чому ти обіймав собаку? – знову спитав він.

      – Мені подобаються собаки, – сказав я.

      – Це ти вбив собаку? – спитав він.

      – Я не вбивав собаку, – заперечив я.

      – Це твої вила? – спитав він.

      – Ні, – відповів я.

      – Здається, тебе дуже засмутив цей випадок, – сказав він.

      Він ставив забагато запитань і ставив їх надто швидко. Вони накопичувалися в моїй голові, наче хлібини на заводі, де працює Дядько Террі. Це завод-пекарня, і він керує різальними машинами. Інколи різалка працює недостатньо швидко, а хліб усе прибуває, і створюється затор. Інколи я думаю, що мій розум – це теж машина, але не обов’язково для нарізання хліба. Мені так легше пояснювати людям, що відбувається в моїй голові.

      Поліцейський сказав:

      – Я питаю тебе ще раз…

      Я знову повалився на моріжок, притиснув чоло до землі й почав видавати звуки, які Батько називає стогоном. Я видаю цей звук, коли в мою голову надходить забагато інформації із зовнішнього світу. Це наче прикласти радіо до вуха, коли тобі погано, і налаштувати його на хвилю між станціями, де є тільки білий шум, і ввімкнути звук на повну, щоб чути лише цей звук і знати, що ти в безпеці, бо не чуєш нічого іншого.

      Поліцейський схопив мене за руку й поставив на ноги.

      Мені не сподобалося, як він мене торкається.

      І тоді я його вдарив.

      13

      У цій книжці не буде ніякого гумору. Я не вмію розповідати жарти, бо я їх не розумію. Ось, наприклад, жарт. Я почув його від Батька.

      «Його обличчя було різке, але жести на тлі – невиразні».

      Я розумію цей жарт. Мені пояснили. Гумор у тому, що слово «різкий» має три значення, ось такі: 1) загострені, виразні фізіономічні риси; 2) те, що виражає рішучість і завзяття; 3) те, що чітко зображене на фотографії чи картині. У значенні 1 цей прикметник вживається тільки з обличчям, у значенні 2 може стосуватися як обличчя, так і жестів, а до значення 3 відносяться тло і невиразність.

      Якщо я розмірковую над цим жартом, то мені треба