Син начальника сиріт. Адам Джонсон

цій карті всі місця, де він бував. Червоні позначки – це міста, про які він чув. Він завжди розповідав, куди б хотів мене взяти з собою.

      Вона подивилась у вічі Чона До.

      – Що? – спитав він.

      – А він справді це зробив? Правда кинувся з ножем на американських командос, чи це ви, хлопці, усе набрехали?

      – А чому тобі важливо, що я скажу?

      – Бо ти офіцер розвідки. Бо тобі по барабану абсолютно всі в цьому завалящому містечку. Закінчиш свою місію, повернешся до Пхеньяна й більше нас, рибалок, і не згадаєш.

      – А що ж у мене за місія?

      – Буде війна на дні океану, – прошепотіла вона. – Може, моєму чоловікові й не слід було про це мені розповідати, але він розповів.

      – Не обманюй себе, – сказав він. – Я простий радист. І – правда, твій чоловік кинувся на військового моряка США з ножем.

      Дружина другого помічника похитала головою в мовчазному захваті.

      – У нього було стільки шалених планів. Коли ти мені це сказав, то я тепер розумію: якби він лишився живим, то неодмінно б узявся здійснювати який-небудь із них.

      Вона нагодувала Чона До з ложки підсолодженим рисовим відваром, потім перевернула його й знову накрила простирадлом. У кімнаті темніло, скоро вимкнеться електрика.

      – Чуєш, мені треба буде вийти, – сказала жінка. – Як раптом що, крикни, і зразу прибіжить відповідальна за поверх. Вона така – тільки-но хтось у квартирі бодай пукне, то вона вже й під дверима.

      Вона помилася шматинкою в тазику біля дверей, де він не міг її бачити. Тільки чув тихий звук дотику тканини до її шкіри і звук води, що капала в таз. Він гадав, чи не тією самою шматинкою вона промивала йому очі й рани.

      Перед тим як іти, вона зупинилася біля нього в сукні, на якій були сліди викручування й сушіння на мотузці. Хоч і споглядав він її крізь океанський зір щойно розплющених очей, проте бачив, що вона справжня красуня – висока, з рівними плечима, а при тому вся м’яка й заокруглена. Її очі були великі й непередбачувані, а чорне волосся в округлій стрижці обрамлювало кругленьке обличчя. У руці вона тримала англійський словник.

      – Я бачила людей з усякими травмами на заводі, – сказала вона. – Ти одужаєш.

      І додала англійською:

      – Sweet dreams.[17]

      Уранці він, здригнувшись, прокинувся – сон закінчився спалахом болю. Простирадло пахло цигарками й потом, і він зрозумів, що вона спала поряд. Біля матрацу стояла банка з сечею такого кольору, ніби туди додали йод. Але принаймні прозорою. Помацав банку – холодна. Коли зміг сісти, то ніде не побачив жінку.

      Світло, підсилене морем, наповнювало собою кімнату. Стягнув із себе простирадло. На грудях у нього був цілий розсип синців, на ребрах – садна. Шви взялися струпами, і, понюхавши, він зрозумів, що треба буде вичавити звідти гній. Гучномовець привітав його: «Громадяни, сьогодні оголошено, що в Америку буде направлено делегацію, щоб розв’язати деякі проблеми, які виникли перед двома грізними народами…» Далі передача пішла за звичною схемою: свідчення всесвітньої любові

17

Солодких снів.