Таємнича історія Біллі Міллігана. Деніел Кіз

вічко.

      – Чи можу я тобі чимось допомогти, Біллі?

      – Заради всього святого, добродійко, облиште нас! – відрубав Артур.

      Єґер пішла, ображена тим, що Артур на неї нагримав. Коли її кроки стихли, Адалана спробувала пояснити:

      – Зрозумій, Рейджене, мої потреби відрізняються від ваших.

      – Нашчо, в дідька, тобі взагалі спати з жінками? Ти ж сама є жінка!

      – Вам, чоловікам, цього не збагнути! Добре, що хоча б діти знають, що таке любов і співчуття і як важливо мати змогу когось пригорнути і сказати: «Я тебе люблю, мені до тебе не байдуже, я маю до тебе почуття».

      – Перепрошую, що перебиваю, – втрутився Артур, – однак я завжди вважав, що плотські стосунки – це позбавлений логіки анахронізм, і, беручи до уваги новітні відкриття в галузі…

      – Ви психи! – вереснула Адалана. – Обоє несповна розуму! – Її голос знову пом’якшав. – Якби ви тільки могли відчути, як це – коли тебе тримають в обіймах, пестять… Ви б тоді самі все зрозуміли.

      – Слухай сюди, навіжена, – гиркнув Рейджен, – мене не тсікавить, хто чи шчо ти є! Але якшчо ти заговориш із кимось у тсьому корпусі – чи взагалі з будь-ким і будь-коли, – то ти труп.

      – Стривай-но, – сказав Артур. – У шпиталі Гардинга ти не вповноважений ухвалювати такі рішення. Тут я головний, а ти підпорядковуєшся мені.

      – Ти шчо, дозволиш, аби їй усе тсе зійшло з рук?

      – У жодному разі. Я все владнаю. Проте не тобі забороняти їй виходити на сцену. На твоєму місці я взагалі помовчав би. Це ж ти, наче телепень, дозволив їй украсти в тебе час. Ти втратив контроль над ситуацією. Горілка, марихуана й амфетаміни зробили тебе таким вразливим, що ти поставив під загрозу життя Біллі і кожного з нас. Так, злочини скоїла Адалана. Однак тягар відповідальності лежить на тобі, тому що ти – захисник. Коли ти вразливий, ти не тільки себе самого, а й усіх нас ставиш у небезпечне положення.

      Рейджен хотів було заперечити, але передумав. Помітивши на підвіконні горщик із кімнатною рослиною, він спересердя скинув його додолу.

      – Але що не кажи, – продовжував Артур, – а я таки згоден із тим, що віднині Адалану слід вважати однією з небажаних персон. Адалано, тобі довічно забороняється виходити на сцену. І забороняється красти чужий час.

      Вона зіщулилась у кутку, обличчям до стіни, і гірко ридала, покидаючи сцену.

      Надовго запала тиша, а тоді з’явився Девід і витер чужі сльози зі щік. На підлозі він помітив розбитий горщик із рослиною і зрозумів, що вона вмирає. Йому боляче було дивитися на оголене коріння. Він фізично відчував, як рослина в’яне.

      Тут удруге нагодилася сестра Єґер, цього разу – з тацею їжі.

      – Ти певен, що я не можу якось допомогти? – запитала вона.

      Девід скривився.

      – Ви прийшли забрати мене до в’язниці за вбивство рослинки?

      Вона поставила тацю і заспокійливо поклала руку йому на плече.

      – Авжеж ні, Біллі. Ніхто не забере тебе до в’язниці. Ми подбаємо про тебе і зробимо все для того, щоб тобі покращало.

      Лікар Джордж викроїв час у своєму напруженому графіку, щоб побувати