Під куполом. Стівен Кінг

відірватися від неї, а коли вона повисла на ньому одною рукою, втопивши нігті йому в шию під потилицею, він її відштовхнув, хоча зробив це трохи дужче, ніж сподівався. Вона вдарилася об сміттєвий бак, вирячилась на нього, помацала собі джинси на заду і очі її витріщилися ще дужче.

      – Дякую! Тепер у мене всі штани в лайні!

      – Треба було вчасно відпустити, – м’яко промовив він.

      – Тобі ж сподобалося.

      – Можливо, – зауважив він, – але мені не подобаєшся ти. – Помітивши образу й злість у неї на обличчі, додав: – Тобто я хотів сказати, що сама ти подобаєшся, але я не хочу робити цього таким чином.

      Та, звісно ж, люди висловлюють свої справжні думки саме в першу стресову мить.

      Через чотири дні ввечері в «Діппері» хтось вилив ззаду йому за комір склянку пива. Обернувшись, він побачив Френкі Делессепса.

      – Тобі сподобалося, Бааарбі? Скажи так, і я можу повторити, сьогодні той вечір, коли великий кухоль коштує усього два бакси. Ну, а якщо тобі це не до смаку, ми можемо розібратися надворі.

      – Не знаю, що вона тобі розповіла, але все неправда, – сказав Барбі.

      Голосно грав музичний автомат – ні, не пісню Макмертрі, – але в Барбі в голові крутилася та фраза: «Кожен з нас мусить знати своє місце».

      – Розповіла вона мені, що казала тобі «ні», але ти все’дно її притис і виїбав. На скільки ти її важчий? На сотнягу фунтів? Як на мене, це вельми схоже на зґвалтування.

      – Я цього не робив, – він розумів, що виправдовуватися марно.

      – Ти вийдеш надвір, мазефакер, чи пересрав?

      – Пересрав, – погодився Барбі, і, на його подив, Френкі пішов геть. Барбі вирішив, що цього вечора йому вже досить музики та пива і вже було підвівся, щоб і собі йти, але тут повернувся Френкі, і не зі склянкою, а з кухлем пива.

      – Не треба, – попросив Барбі, та звісно ж той не звернув уваги. Хлюп у лице. Злива світлого бадвайзера. Кілька п’яних голосів зареготали, почулися оплески.

      – Тепер ти можеш вийти, розібратися зі мною, – мовив Френкі. – Або я почекаю. Невдовзі тут уже закривають, Бааарбі.

      Барбі пішов, розуміючи, що рано чи пізно все’дно доведеться, і сподіваючись, що, якщо він вирубить Френкі швидко, раніше, ніж це встигне побачити забагато народу, на тому все й скінчиться. Він навіть зможе вибачитися потім і повторить, що ніколи не мав нічого з Ейнджі. Не розповідатиме, що це Ейнджі сама підкочувалася під нього, хоча, гадав він, про це знає чимало людей (Розі й Енсон так напевне). Можливо, з закривавленим носом Френкі очуняє і второпає те, що здавалося таким очевидним для Барбі: це вигадка молодої дурепи, щоби йому помститися.

      Спершу виглядало на те, що буде за його сподіваннями. Френкі, розставивши ноги, стояв на гравії, у світлі натрієвих ліхтарів його фігура відкидала дві тіні в протилежні боки парковки, стиснуті кулаки він тримав на манер Джона Л. Саллівена[167]. Гордовитий, сильний, і дурний – звичайний містечковий бичок. Звиклий збивати з ніг своїх противників одним потужним

167

Джон Л. Саллівен – професійний рестлер, котрий виступав під прізвиськом Джонні Відважний.