Нотатки про Шерлока Голмса. Артур Конан Дойл

не залишила і сліду.

      – Ви й справді виглядаєте зовсім здоровим та сповненим сил.

      – А яким же чином ви здогадалися?

      – Не мені вам розповідати про мої методи, друже.

      – Логічний ланцюжок?

      – Саме так. І розпочав я з ваших домашніх черевиків.

      Я здивовано глипнув на нові домашні черевики з лакованої шкіри.

      – А як вам вдалося…

      – Черевики нові, – випередив мене Голмс. – Швидше за все, ви купили їх тижнів зо два тому. Підошви, які ви виставили про людське око, злегка підпалено. Спочатку я вирішив, що вони змокли, а потім підсмажились у сушарці, а потім помітив під підбором паперовий ярличок із маркою торговця. Від вологи наличка неодмінно б відклеїлася. Значить, ви сиділи біля каміна, простягнувши ноги до самого вогню, а здорова людина влітку ніколи б не стала цього робити.

      Як завжди, після пояснень ланцюжок висновків Голмса видався дуже простим. Вловивши мою думку, він з удаваним смутком зітхнув.

      – Пора б мені позбутися звички все пояснювати, – сказав він. – Готові висновки без усіляких пояснень справляють куди більше враження. Отже, ви готові їхати зі мною до Бірмінгема?

      – Авжеж. Розкажіть про справу.

      – Про все дізнаєтесь у потязі. Клієнт чекає на мене надворі в екіпажі.

      – Хвилинку. – Я черкнув записку сусіду-лікареві, збігав нагору пояснити дружині, що трапилось, і наздогнав Голмса, коли він уже сідав у кеб.

      Мій друг відрекомендував мене джентльменові, який сидів у кебі. Містер Голл Пікрофт виявився юнаком із гарною статурою, відкритим обличчям та тонкими світлими вусиками. На ньому красувався циліндр, а костюм був чорним, строгого крою, що виказувало в містерові Пікрофті завсідника Сіті. Напевне він належав до того прошарку молодих людей, яких зневажливо прозивають «кокні», хоча саме вони є найкращими атлетами та спортсменами Британських островів. Кругле рум’яне обличчя пашіло енергією й завзяттям, тільки куточки рота, як мені здалося, були трохи опущені. Про те, що привело містера Пікрофта до Шерлока Голмса, я дізнався лише тоді, коли поїзд рушив.

      – Їхати нам трохи більше ніж годину, – зауважив Голмс. – Я хочу, щоб ви, містере Пікрофт, повторили для мого друга історію, яка сталася з вами. Ще краще, якщо ви пригадаєте додаткові подробиці. Ватсоне, я поки не можу сказати, прикрасить ця справа вашу колекцію чи навпаки, але, принаймні, вона має незвичні, навіть шокуючі деталі, які вам завжди були до смаку. Прошу, містере Пікрофт, я більше вас не перебиватиму.

      – Найгіршим у цій історії є те, – почав наш супутник, – що я удав із себе заплішеного дурня. Звісно, по-іншому я вчинити не міг, але, якщо мене відлучать від корита і я нічого не отримаю натомість, ось тоді я буду несосвітенним віслюком. Я поганенький оповідач, докторе Ватсон, але доповідаю все, як було.

      Служив я маклером у біржовій конторі «Коксон-енд-Вудгаус» у Дрейперс-гарденс, але навесні цього року, коли луснула венесуельська позика, фірма пішла за димом. Відпрацював я там п’ять