Нотатки про Шерлока Голмса. Артур Конан Дойл

сер, – сказав лакей, відчиняючи двері. – До вас приходив джентльмен.

      Голмс докірливо скосив на мене очі.

      – Ось вам і прогулянки, – з досадою зауважив він. – Цей джентльмен уже пішов?

      – Так, сер.

      – А ви не пропонували йому зачекати?

      – Так, сер, і він чекав на вас десь із півгодини. Тільки джентльмен цей виявився дуже нервовим. Обійшовши приміщення, він почав бігати з кутка в куток, а іноді зупинявся й тупав ногою. Потім він вийшов у коридор і заволав: «Чи цей пан збирається коли-небудь повертатися?» – «Сер, зачекайте ще трохи, він невдовзі буде», – кажу я йому. А він: «Краще вже я зачекаю його на свіжому повітрі. Я незабаром повернуся». Після цього він пішов.

      – Ну що ж, ви зробили все, що могли, – сказав Голмс, і ми попрямували до вітальні. – Ось як не поталанило, Ватсоне. Саме час братися до якої-небудь справи. А в цієї людини, судячи з поведінки, справа неабияка. Та що я бачу! Напевне, знервований пан забув у нас свою люльку – і дуже непогану. Голівка з ялівцевого кореня, з відмінним бурштиновим мундштуком, – така коштує сім із половиною шилінгів, не менше. Схоже, наш гість справді дуже хвилювався, якщо забув річ, котру так цінує.

      – А звідки ви знаєте, що він її дуже цінує? – поцікавився я.

      – Ось що, Ватсоне, цю люльку двічі ремонтували – один раз голівку, другий раз мундштук. У обох випадках було накладено срібні стяжки. Кожен із цих ремонтів коштує більше, ніж сама люлька. Якщо людина вирішує віддати люльку в ремонт замість того, щоб купити за ті самі гроші нову, значить, вона дуже її цінує.

      Голмс підняв люльку й постукав по ній указівним пальцем, як професор, який демонструє студентам-медикам кістку.

      – Ніщо не може розповісти про людину більше, ніж її люлька, – сказав Голмс. – Хіба що годинник або шнурки. Власник цієї – чоловік міцної статури, шульга, має прекрасні зуби, дещо недбалий і далеко не бідний.

      Мій друг сповістив це ніби між іншим, але я помітив, як він поглядає на мене – чи стежу я за його думками.

      – Ви вважаєте, якщо людина палить люльку за сім шилінгів, то це говорить про те, що вона заможна? – спитав я.

      – У чашечці – залишки тютюнової суміші, яку торговці називають «гросвенор» і беруть за неї по вісім пенсів за унцію, – сказав Голмс, висипавши на долоню трохи вмісту люльки. – Можна знайти відмінний тютюн, який коштує вдвічі дешевше, а отже, заощаджувати йому не доводиться.

      – А як ви здогадались про інше?

      – Він має звичку прикурювати від ламп та газових ріжків. Як бачите, люлька обсмалена з одного боку. Слід цей із правого боку люльки, з чого я й роблю висновок, що курець є шульгою.

      Спробуйте-но самі прикурити від лампи, і ви, правша, піднесете люльку до вогню лівим боком. Далі ми бачимо, що мундштук прокушено. Тільки сильна людина з міцними зубами здатна на таке… Якщо я не помиляюся, це якраз його кроки на сходах. Зараз ми побачимо об’єкт цікавіший