Флорентійські хроніки. Державець (збірник). Никколо Макиавелли

взяв в облогу Аквілею. Облога ця, хоча ніхто інший йому не заважав, тривала два роки, і за цей час він сплюндрував увесь довколишній край і розпорошив усіх його мешканців. Тоді ж, як ми ще писатимем далі, пішов початок Венеції. Після здобуття й руїни Аквілеї та багатьох інших міст він повернув на Рим, проте плюндрувати його не став, зглянувшись на благання верховного понтифіка, до якого пройнявся таким благоговінням, що навіть пішов з Італії й повернувся до Австрії, де й сконав. З його кончиною Веламир, остготський цар, і правителі інших племен зі зброєю повстали проти його синів Генріха та Уріха і одного забили, а другого вигнали з його гуннами за Дунай, на батьківщину. Остготи і гепіди осіли в Паннонії, а герули й туринги на тому боці Дунаю. Коли Аттіла пішов з Італії, західний цезар Валентиніян надумав відновити імперію, і щоб йому було зручніше захищатися від варварів, він покинув Рим і переніс свою столицю до Равенни. Напасті, які випали на долю Західної імперії, спричинилися до того, що цезар, мешкаючи у Константинополі, передавав не раз владу на Заході іншим особам, вважаючи її справою небезпечною і коштовною. Нерідко також без усякого його дозволу римляни, бачачи себе кинутими напризволяще, для захисту від ворогів обирали самі собі цезаря, а то, бувало, й якийсь самозванець захоплював владу в імперії. Так, скажімо, по кончині Валентиніяна на трон сів Максим, цей римлянин змусив Євдокію, вдову по імператорові, одружитися з ним. Євдокія була імператорського коліна і шлюб з простим громадянином вважала для себе образою. Бажаючи помститися за наругу, вона таємно запросила до Італії Гензеріха, царя вандалів і правителя Африки, розтлумачивши йому, як легко й вигідно заволодіти імперією. Той, спокусившись на здобич, прибув, застав Рим кинутим напризволяще, сплюндрував його і пробув там два тижні. Потім він загарбав і спустошив інші краї італійські, і його військо, обтяжене величезними трофеями, подалося разом з ним до Африки. Римляни, повернувшись до свого міста, по смерті Максима проголосили цезарем римського громадянина Авіта. Відтоді в Італії сталося чимало подій, на троні побувало багато цезарів, і нарешті Константинопольська імперія дісталася Зенонові, а Римська – Орестові та його синові Августулові, який посів підступно престол. Поки вони силкувалися утри мати владу силоміць, герули й туринги, що мешкали, як я вже казав, по смерті Аттіли за Дунаєм, об’єдналися під орудою свого полководця Одоакра й напали на Італію. На місця, покинуті ними, одразу ж прийшли лонгобарди – теж північне плем’я, – очолювані їхнім царем Кодогою, які стали, як ми ще розповімо, останньою карою Італії. Отож увійшовши в Італію, Одоакр переміг і вбив Ореста біля Павії, а Августул утік. Після цієї перемоги Одоакр для того, щоб у Римі змінилася не тільки влада, а й сама її назва, прибрав титул не цезаря, а короля Римського. Він став першим з правителів племен, що кочували тоді по Римській імперії, який осів назавжди в Італії. Бо всі інші, чи то побоюючись, що їм не утриматися на престолі, оскільки східний цезар міг легко подати підмогу Одоакрові, чи то з іншої