Флорентійські хроніки. Державець (збірник). Никколо Макиавелли

хоче позбутися перенаселення, його мешканці поділяються на три частини так, щоб кожна частина складалася з однакової кількості родовитих і неродовитих, багатих і бідних. Потім частина, якій випадає жереб, вирушає шукати своєї долі у світ, а дві інші, позбувшись третьої, користуються й далі нажитим добром. Саме ця людність і зруйнувала Римську імперію, чому сприяли самі ж імператори, які покинули Рим, свою давню столицю, і перебралися до Константинополя, послабивши тим західну частину імперії, оскільки вони пильнували її нині менше й дозволили її грабувати як своїм підданцям, так і своїм ворогам. І справді, на те, щоб сплюндрувати таку могутню імперію, зведену на крові стількох відважних людей, потрібна була чимала підлота державців, чимала зрадливість підданців, чимала потуга і завзяття загарбників; отже, її занапастило не одне плем'я, а об'єднані сили багатьох племен. Перші з цих північних країв, ті, хто виступив проти імперії після кімврів, погромлених Марієм, римським громадянином, були вестготи, чия назва і їхньою, і нашою мовою означає – західні готи. Після зіткнень на границі імперії вони з дозволу імператорів отаборилися на довший час на річці Дунай і хоча з різних причин і в різний час чинили наскоки на римські провінції, а проте потуга імператорської руки весь час упиняла їх. І останній, хто звитяжно узяв над ними гору, був Теодосій; він настільки підгорнув їх під себе, що вони відмовилися обирати короля, а вдовольнившись його для них щедротами, жили під його зверхністю й билися під його корогвами. Але по кончині Теодосія його сини Аркадій і Гонорій успадкували імперію, проте не успадкувавши ні його зваги, ні фортуни; а зі зміною державця змінилися й часи. Теодосій поставив на чолі трьох частин держави трьох правителів: Руфіна на Заході, Стиліхона на Сході, а Гільдона в Африці. Зі смертю імператора всі троє вирішили не тільки правити в своїх володіннях, а й добитися їхньої незалежності. Гільдон і Руфін наклали головою, не встигши звершити задумане, а Стиліхон зумів приховати свої плани краще: по-перше, він спробував втертися в довіру нових цезарів, а по-друге, так розладнати правління в своєму краю, щоб йому було легше прибрати його до рук. З метою підбити вестготів проти цезарів він порадив перестати виплачувати їм заслуженину. До того ж, щоб викликати в імперії ще більшу колотнечу – бо цих ворогів здалося йому не досить – він заходився підбурювати бургундів, франків, вандалів та аланів, а також північні племена, які вже рушили підбивати нові землі, нападати на римські провінції. Отож-бо вестготи, позбавлені належної їм данини і запалені бажанням помститися за кривду, обрали своїм королем Аларіха, вдерлися в імперію і після низки подій напали на Італію, загарбавши і спустошивши Рим. Здобувши цю перемогу, Аларіх сконав, а спадкоємець його Атаульф узяв собі за жону Плацидію, цезарську сестру, і, поріднившися з цезарями, згодився піти на поміч Галлії та Іспанії, які зазнали нападу, з причини, згаданої вище, вандалів, бургундів, аланів та франків. Зрештою вандали, які захопили цю частину Іспанії, так звану Бетику,