Санькя. Захар Прилепин

запитав Сашко.

      – Нізвідки, просто зайшов.

      – Як справи у вас? – одразу попрямувавши на кухню, голосно запитав Сашко.

      – Ну ви там і накоїли у Москві, – не став відповідати на задане запитання Негатив. – Треба було теж з’їздити. Красиво. Ти бачив себе по ящику?

      – Себе? – Сашко вимкнув роздратований чайник, обернувся до Негатива, який роззувся й увійшов на кухню.

      – Не бачив? Спочатку ти там у першій колоні засвітився, і хтось із вас мента охерячує ціпком, потім усі кудись біжать, вітрини трощать, на землі валяється мент, а ти стрибаєш йому на кашкет. Чудовий кадр. А чого тільки на кашкет, думаю? Стрибнув би йому на голову? Га?

      Сашка пересмикнуло. Це не дуже приємно, коли кілька тисяч, можливо, сотень тисяч людей спостерігало твої… забави…

      – І що… мене там добре видно? – тихо запитав Сашко, чомусь трошки охрипнувши.

      – Та не дуже… Але я впізнав… Курити можна?

      Сашко якийсь час дивився на Негатива.

      – Кури. І мені…

      – Тут, коротше, друзі твої приїхали, – вів далі Негатив затягшись.

      – Які ще друзі? – Сашко теж прикурив і знову вирячився на Негатива.

      – Веня московський і Рогов із Сибіру.

      Сашка знову пересмикнуло, щоправда, цього разу від полегшення.

      – А вони-то якого біса?

      – Вони кажуть, що в Москві зараз усі переховуються, по наших хатах обшуки йдуть. Веня, – він узагалі бездомний, йому жити ніде, а Рогов сказав, що на поїзді їхати в його Сибір лячно – паспорт усе-таки треба показувати, коли квиток купуєш, а на електричках… сам розумієш: озвірієш, поки доїдеш. Тому вони до нас, – Негатив глибоко затягся, випустив дим, простежив його шлях очима, – оце зараз приїхали. А чого ти так переполошився?

      – До мене мусори вже двічі приходили.

      – Ти їх не пустив?

      – Ні, мене не було. Вони до матері приходили.

      – І до мене, – сказав Негатив.

      – А чого?

      – Я їм не відчинив. Вони потинялися години дві й пішли.

      – А ти в цей час сидів, принишкнувши.

      – Ні, ми з ними душевно спілкувалися через двері. Обіцяли, що мене ви…буть і висушать.

      Сашко подивився на Негатива, і вже вкотре поцінував його міцну, прозору, непоказну мужність. Негатив дійсно не боявся бути побитим, і навіть побитим жорстоко, і зовсім байдуже ставився до погроз. Його кілька раз щедро пригощали кийками за нанесені чорною фарбою на стіни будинку адміністрації нахабні написи, як-от: «Губернаторе, здохни!», і за те, що він вліпив цьому самому губернаторові в обличчя торт. Десь із півроку тому Негатива пов’язали, і протягом двох днів з нього конкретно вибивали показання на товаришів – за тиждень до цього місцеве відділення «Союзу» пляшками із запальною сумішшю підпалило офіс саєнтологів.

      На пожежу вчасно приспіло «01», але скандал вийшов чималий. Після дводенних катувань Негатива відпустили. Півтора місяця йому допомагав їсти, одягатися, зав’язувати шнурки молодший брат, Позик, повна протилежність Негативу, – спритний одинадцятирічний хлопчина, з вічною