Санькя. Захар Прилепин

втрьох.

      «І навіть одному», – раптом подумав Сашко здивовано, але без усякого смутку.

      Так склалося в останні роки, що коло Сашкового спілкування обмежилося партійцями. Не те щоб на інших бракувало часу, хоча, справді, не вистачало, але головне – що це було вже непотрібно, нецікаво. Іти на квартири до місцевих «союзників» теж не варто було – через зрозумілі причини: могли наскочити люди в цивільному.

      На вулиці почало мрячити, але вони залишили прокурене, з нав’язливою музикою й непривітними цінниками кафе й пішли бадьоро, із задоволенням і навперебій згадуючи, як усе було в Москві…

      Негатив з інтересом слухав, іноді уважно заглядаючи в обличчя тому, хто розповідав.

      Зупинившись біля ларка, Сашко купив пляшку горілки й три пластикові стаканчики – Негатив не пив, бо натурально звірів від алкоголю. Рогов не став сперечатися, а Веня зрадів.

      Вони зайшли на дитячий майданчик, де Сашко провів у ранній юності багато годин, споживаючи різної міцності алкоголь, досліджуючи піддатливих або непіддатливих перевесниць.

      Присіли в теремку, Сашко витяг з кишень сир, хліб.

      – А ножа-то й немає, – сказав він, крутячи в руці банку консервів.

      Рогов мовчки витяг з рюкзака складаного ножа. Спритно розкрив банку. Розлили, цокнулись…

      Скоро стало зовсім добре, тільки сідниці мерзли на сирій бетонці. Сашко іноді вставав і проходжувався, Рогов підстелив рюкзак, а Вені, схоже, було однаково.

      Негатив не сідав – слухав. Забрав собі сирну кірку – її зазвичай викидають – і жував повільно, відкушуючи по малому шматочкові.

      – На… візьми… – Сашко подав йому скибочку сиру. Негатив узяв. Почекав, поки всі продовжать розмову, і непомітно поклав на місце.

      – Скільки взагалі народу пов’язали, хто-небудь точно знає? – запитав Сашко.

      – Дев’яносто три, у новинах казали, – відповів Негатив тільки після того, як Веня й Рогов знизали плечима. Негатив ніколи не ліз першим з відповіддю.

      – Пред’явили що-небудь?

      – Майже всім адміністративку. По п’ятнадцять діб.

      – Щось вони так… милостиво… – подивувався Веня, вивудивши звідкись слово «милостиво», зовсім не зі свого словника.

      – А ти уяви, який процес може бути на дев’яносто людей? Увесь світ буде обговорювати. Нафіг їм це треба… – припустив Сашко.

      – Однаково чоловік п’ять посадять для перестраху, – сказав Рогов.

      У «Союзі» давно перестали дивуватися появі нових в’язнів – у них уже влипли й опинилися за ґратами більше сорока людей. Список цей майже не зменшувався – коли виходили одні, сідали інші. Як не дивно, майже всі були «оксамитовими терористами» – вони закидали яйцями й заливали майонезом відомих і неприємних персон. Проте за зіпсовані піджаки давали по кілька місяців, а то й по року в’язниці.

      Єдиний серйозний термін був у одного українського хлопця, що займався експропріаціями, за що й отримав десятку строгого режиму. Вони трохи помовчали, жаліючи про пацанів, – принаймні Сашко точно знав, що він співчуває, і в характері Льошки Рогова