Магомет і Хадиза. Пантелеймон Куліш

      Се з Меки караван до Сірії прямує

      Із здобиччю морських пучин глибоких,

      Щоб накупить всього, що женщину чарує

      І нарядить арабок світлооких.

      Коралі дорогі та жемчуги цейлонські,

      З бальзамами, алоем, камфорою,

      Навючать карван блаватусом сидонським,

      Кармазином, серпанками, тафтою

      І білою, як на Лівані сніг, габою.

      VІІІ

      Та Магомет не мав у всьому каравані

      Ні зернятка. Се все було Хадизи,

      Багатої вдови, між паніями пані,

      Що торг вела від Інда до Тавризи.

      Він — хлопець молодий, її підпарубочий,

      Вдовиченко убогий, та вродливий,

      Псував, не знаючи, солодкий сон дівочий…

      Високий був, румяний, чорнобровий;

      Мов та Полярниця, ясні блищали очі.

      ІХ

      А голос — водопад, гучний, дзвінкий, гримучий,

      В саду з Хадизи, у раю земному,

      Що рине кришталем з нахиленої кручі

      І по піску шумує золотому.

      Ніхто в Аравії на дикій кобилиці,

      Що в табуні залигано арканом,

      На вихрі степовім, блискавконогій птиці,

      Не мчавсь таким орланом-гурриканом: